Як казав колись цар Петро: «Дабы не было впредь нарушения надобно узаконить это безобразие». Не дурний був правитель, а головне – ефективний. То ж і нинішньому його тезці в Україні немає іншого шляху приборкати корупцію, як ввести жорсткі правила доступу бізнесу до влади. Так, так – не «відділити владу від бізнесу», а саме чітко регламентувати цивілізований доступ бізнесу до владних ресурсів та зробити цей доступ максимально прозорим та підконтрольним Громадянському суспільству. Адже очевидно, що «відділити владу від бізнесу» в прямому контексті цього питання неможливо за визначенням, оскільки гроші влади прийшли від бізнесу прямо чи опосередковано вертаються до нього. І цю пуповину розірвати неможливо без загибелі і «матері» і «дитини».
Хоча теоретично – спірне питання: чи бізнес як підприємницький хист пасіонаріїв породив державу чи держава стимулює підприємництво як інструмент еволюції людства? А от корумпований бізнес від корумпованої влади відділити не тільки можливо, але й вкрай необхідно і це є нагальне питання виживання чи загибелі України як держави. Проте, таке відділення можливе лише за єдиної умови, а саме законодавче та нормативне визначення принципової межі: де закінчується бізнес як законне підприємництво і де починається корупція як протиправний злочин. На наше тверде переконання таким критерієм має бути міра суспільної корисності бізнесу чи з іншого боку – міра нанесення суспільного збитку. Механізмом регулювання балансів добропорядного підприємництва має бути шкала індикативного ціноутворення. 20-25 % річних цілком може бути усередненим показником прозорості бізнесу, а 700% річних – то явна махрова корупція. Ті ж 20-25% прибутку на разовій державній закупівлі вже може бути підставою кримінального переслідування, а 3-5% – некорумпованою нормою прибутку. І, головне, бізнес має виробляти реальну суспільну користь, еквівалентну додатковій вартості – матеріальні чи нематеріальні товари споживання. Без законодавчого унормування норми прибутку як базового показника корупції в усіх сферах суспільного виробництва та послуг немає базового предмета корупційного діяння. Народ бачить, що статки можновладців нажиті неправедним шляхом і виходить на Майдан, адже легально «піймати» корупціонера практично неможливо, бо він «в законі» про вільне ціноутворення. Прокурор і хотів би повернути вкрадені можновладцем кошти та зась: на паперах всі тендери проведені в правовому полі (мовляв, така кон’юнктура ціноутворення). Суддя може б і радий відсудити вкрадене державі, та адвокат корупціонера розбиває доводи прокурора відсутністю законних щодо вартості державної закупівлі підстав для стягнення.
Руслан ПІКАШЕВ: КОРУПЦІЯ І БАНКИ – ВІЗ ПОПЕРЕДУ КОНЯ
Концептуально приборкання корупція почалося з 700 антикаральних декретів Президента США Рузвельта ще 100 років тому, сутність яких саме і полягала в унормуванні норми прибутку в природних та штучно створених монополіях. В наступному вся історія економічної політики людської цивілізації є історія насамперед становлення правових механізмів лобіювання, як законного засобу некорумпованих відносин бізнесу та влади. Україна має за кілька років пройти шлях столітньої еволюції правового поля і, насамперед, визначення місця і ролі Громадянського суспільства в системі протидії корупції. Законодавець і Гарант Конституції мають делегувати Громадянському суспільству правочинні механізми доступу до державної інформації, що здатна містити корупційні оборудки на всіх рівнях і щаблях влади, як це передбачено ст. 69 Конституції України, та давати хід усім виявам фактів корупційних діянь, як це передбачено ст. 13 Конвенції ООН «Проти корупції». При цьому правоохоронні органи мають сприяти антикорупційній діяльності Громадянського суспільства, як це передбачено ст.ст. 32, 34, 36, 38, 55, 57, 59, 68 Конституції України, що має бути чітко розгорнуто чинним законодавством та підзаконними нормативними актами Президента та Уряду України.
Слід чітко визначитись, що без широкого залучення Громадянського суспільства, без створення свого роду всенародного руху антикорупційного волонтерства самотужки Президенту корупцію ніяк не здолати. Про це свідчить світовий досвід. Про це свідчить рух країн східної Європи до Євросоюзу.
І, насамкінець, принципове: Громадянське суспільство має виконати виключну культурно-просвітницьку функцію – формування в свідомості суспільства антикорупційного мислення, обстановки несприйняття населенням корупції як негативного явища вже на рівні побутового хабарництва, висвітлення протидії корупції як достойної громадянської позиції. Не можна нехтувати і фактором профілактичного виховання чиновників та схильного до корупції бізнесу на прикладах неправедних злетів та ганебних падінь від Лазаренка до «сім’ї», аналізу схиблених клептоманічних спрямувань сучасної української еліти та печальний кінець таких людей по всезагальному Закону Божому. І, навпаки, усіляка підтримка підприємця – громадянина, творця добробуту і благополуччя України, істинного лідера нації та провідника суспільства в руху до світлого майбуття українського народу.
Руслан ПІКАШЕВ,
Голова ГО Антикорупційне Бюро України