КіНО переписує історію міста під себе
Побоювання щодо можливого перенесення Ірпінського історико-краєзнавчого в розмові з кореспондентом «Зорі Приірпіння» висловила вже колишня його працівниця Олена Плаксіна, яка працювала зберігачем фондів з 2008-го року, а нещодавно «за власним бажанням» залишила цю посаду.
Сусідню аптеку вже викупили, і очевидці бачили людей, які «господарським оком» підходили – примірялися, що тут можна зробити. Справді, приміщення музею – ласий шматок для бізнесменів у центрі Ірпеня. На нього вже зазіхала одна із попередніх влад. Тоді працівникам музею і небайдужій громадськості вдалося відстояти, вберегти музей від переселення в інше місце.
Наразі виношуються плани ремонту в приміщенні музею. Відтак виникає побоювання, що під цим приводом насправді може відбутися перенесення краєзнавчого музею із центру міста кудись на задвірки.
У цьому контексті звільнення Олени Плаксіної видається за зачистку неугодних, потенційно спроможних порушити такі плани. Олена Геннадіївна розповідає, що тиск з боку влади на неї розпочався десь півроку тому, коли вона мала сміливість опублікувати в ютубі відеоролик про стан справ у сфері історико-культурної спадщини Ірпеня. У ньому, зокрема, висловлювалася критика з приводу відзначення 120-річчя з Дня народження Максима Тадейовича Рильського, якого в Ірпені «вшанували» знесенням його садиби по вулиці Центральній, де невдовзі виріс супермаркет АТБ.
Також у цьому сюжеті розповідається про нездійснені проекти вшанування інших людей мистецтва, життя і творчість яких тісно переплетена з Ірпенем. Наприклад, Миколи Носова, який «Незнайку» писав зі своїх дитячих спогадів, коли жив в Ірпені неподалік того місця, де нині розташований Будинок творчості письменників.
Справді, в Ірпені протягом останніх двох років наставили чимало пам’ятників та скульптур. Але всі вони вирізняються тим, що ніяким чином не ототожнюються з Ірпенем. Нічого не маю проти історичних постатей, бюсти яких півроку тому встановили на площі перед міськрадою. Проте, ці постаменти з таким же успіхом можуть бути встановлені у будь-якому українському місті чи селі. Натомість ніяк не увіковічуються, й навіть нищаться пам’ятки про історичних постатей, безпосередньо пов’язаних саме з нашим Ірпінем.
Так само й щодо всіляких статуеток. У центрі міста між РАЦСом і Музичною школою наліпили якихось абстрактних скульптур, ідеологічно зрозумілих, очевидно, тільки нинішній владі, і то не всім її представникам. Натомість вже «припали пилом» плани встановлення в Ірпені скульптури Незнайки та інших літературних персонажів Миколи Носова й не тільки його, творчі ідеї народження яких безпосередньо пов’язані з Ірпенем.
Мотиви подібної ігнорації історії Ірпеня стають зрозумілими з огляду на її трактування нинішньою владою, яке найбільше проявляється в підході до святкування річниці міста. Пригадується, як ще за правління Володимира Скаржинського ми відзначали 111-ту річницю заснування Ірпеня. Натомість вже за Володимира Карплюка торік за офіційною провладною версією відзначали… 60-й День народження міста. Виявляється, Ірпінь, не старішає, а молодшає. Якщо так і далі піде, то скоро початок Ірпеня датуватиметься… 2015 роком, коли до влади прийшло КіНО (Карплюк і «Нові обличчя»). Зрозуміло, такому підходу тільки заважатимуть пам’ятники та скульптури, які чимось нагадуватимуть про попередню історію Ірпеня.
«Якщо знищити історико-культурні пам’ятники, то в другому поколінні втрачається пам’ять нації», – таку фразу ідеолога Гітлера процитувала на зустрічі з Карплюком Олена Плаксіна, потім додавши: «Ми в Ірпені за 100 років не спромоглися увіковічнити знакові постаті, які формували нашу культуру». За таку свою прямоту Олена Геннадіївна й поплатилася своєю посадою.
Не хотілося, щоб наступною жертвою стало приміщення музею в центрі міста.
До слова, історико-краєзнавчий музей розташований у нинішньому приміщенні з 1990-го року, ще до того, як більшість представників нинішньої поки що влади дізналися про існування Ірпеня, або ж взагалі на світ появилися.
