З0 травня цього року ми відсвяткували 100-річний ювілей з дня народження Бориса Піаніди. З метою увічнення його пам’яті було запропоновано встановити меморіальну дошку на фасаді школи №1 на Тургенівській. Минуло вже чотири місяці з цього дня, але меморіальної дошки ми так і не побачили. А нещодавно (на наше велике здивування) ми дізналися, що комісія зробила висновок про те, що встановлення меморіальної дошки Борису Піаніді на фасаді школи вважати недоцільним. Пояснення просте – він там не викладав.
Комісія вирішила встановити дошку на будинку, де жив Борис Піаніда за адресою: м.Ірпінь, вулиця Тургенівська, 18. Але, як виявилось, що цей будинок ця ж комісія вилучила із затвердженого реєстру пам’яток. Для розуміння ситуації ми вирішили звернутися до ірпінського краєзнавця Олени Плаксіної.
Кор.: Пані Олено, ми слідкуємо за вашими публікаціями як в пресі, так і в інтернет-просторі, знаємо, що ви працювали в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї. Як ви можете прокоментувати ситуацію, яка виникла з будинком відомого художника Матвія Донцова?
О.П.: Дякую вам за те, що порушуєте тему, бо ситуація з пам’ятками історії та культури у нас, в Ірпені, дуже складна. В інтернеті є генеральний план забудови Ірпеня. На полях карти є позначки – історичні місця – «синя зірочка», архітектурні пам’ятки – «будинок з колонами». Я уважно продивилася план і була вражена, що на ньому зазначено тільки два об’єкта – братська могила біля вокзалу і будівлі на території санаторію «Ірпінь» по вулиці Пушкінська! Це означає, що ніхто не звертає увагу на історію міста і цим дає змогу робити забудову і зносити історичні об’єкти.
Але у нас є рішення Ірпінської міської ради про затвердження Переліку об’єктів культурної спадщини в Ірпені від 22 липня 2015 року. У реєстр внесені будинки, пам’ятники, меморіальні дошки і навіть некрополь – могили видатних земляків на ірпінському кладовищі. Як не парадоксально, але в цьому переліку, який до речі, завірений печаткою апарату Ірпінської міської ради та підписом тодішнього мера міста В.Карплюка, є і будинок Максима Рильського (№26), будинок Оксани Петрусенко (№23), будинок Миколи Будника (№2) і будинок Матвія Донцова – Піаніди (№4).
У цьому рішенні зазначені чотири пункти:
1) Затвердити Перелік культурної спадщини міста Ірпеня;
2) Відділу культури продовжити роботу щодо внесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України;
3) Службам, установам та організаціям міста сприяти відділу культури у виготовленні документації, необхідної для внесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Контроль за виконанням даного рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Попсуй А.В.
Пройшло п’ять років! Наше життя змінилося. Місто побачило нові парки, нову набережну, новий центр, але жодної меморіальної дошки чи меморіального знаку, я вже не кажу про пам’ятники нашим землякам із затвердженого реєстру. Навпаки, був знесений будинок Рильського, будинок Оксани Петрусенко. Цього року опинилися під загрозою будинки Миколи Будника та Матвія Донцова – Піаніди.
Кор.: Так виходить, що зносяться не просто історичні пам’ятки, а саме історичні пам’ятки українських митців!?
О.П.: Саме так. Виходить, що зносяться будинки велетнів української культури. Будинок Максима Рильського – лауреата трьох державних премій, автора літературних творів, що увійшли до двадцятитомного видання – гордість нації; Оксани Петрусенко – символу «Голос України»; Миколи Будника – відомого кобзаря, засновника київської Кобзарської школи. А зараз на черзі будинок українського художника Донцова, що відкрив світу ім’я Катерини Білокур. Я вже не кажу про будинок Бориса Пастернака – російського поета, Нобелівського лауреата, у якому він прожив незабутніх 90 днів, що змінили його долю! Будинок Пастернака по вулиці Пушкінській, № 47 теж стоїть у черзі на знесення.
Кор.: А яка реакція посадовців? Невже вони не бачать, що відбувається?
О.П.: Бачать, тому і проводять комісії, але не на користь захисту історії. Так, у вересні цього року була створена комісія по розгляду питання як вилучити із реєстру історичну пам’ятку – будинок Донцова і перевести його в інший статус «історичне місце». Можу впевнено сказати, якщо із реєстру буде вилучений цей будинок, то дуже швидко ми побачимо на його місці багатоповерхівку. І випадок із будинком Донцова відкриє шлях для аналогічних дій і з іншими пам’ятками історії та культури.
Кор.: Невже чинним закононодавством передбачені такі дії чиновників?
О.П.: Працюючи головою інформаційно-туристичного центру при ірпінському відділі культури і одночасно в історико-краєзнавчому музеї, я, звичайно, вивчила всі доступні офіційні нормативні документи по збереженню культурної спадщини України, жодний документ не дозволяє вилучити історичну пам’ятку із реєстру, якщо вона була поставлена на облік. Можливо, є нові нормативні документи, про які я не знаю. Хочу сказати, що Анатолій Зборовський, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею, член комісії з охорони культурних пам’яток, мотивує таке рішення тим, що будинок Донцова на початку 2000-х років був перебудований і втратив свій первинний вигляд. Так, дійсно, вигляд будинку змінився, але в основі його є стара будівля Донцова. У нас в Ірпені вже є прецеденти, коли будинки були перебудовані, але зберегли старі конструкції історичних пам’яток. Це – будинок перекладача Григорія Кочура, що є музеєм і внесений у Державний реєстр пам’яток України і будинок композитора Михайла Вериківського. Від старого будинку Вериківського залишилася тільки одна веранда, але він визнаний історичною пам’яткою.
КОР.: Відомо, що раніше будинок Донцова мав статус музею і на ньому були встановлені дві меморіальних дошки. Яка доля цих дошок і чи є можливість повернути будинку статус музею?
О.П.: Так, дійсно з 1977 року стараннями учня і спадкоємця Донцова Бориса Піаніди, будинку було надано статус музею, але не державного, а на громадських засадах, будинок пройшов реєстрацію, був визнаний історичною пам’яткою і на ньому були встановлені меморіальні дошки.
У мене є документи, газетні публікації, що підтверджують ці факти. Ще двадцять п’ять років тому їх передала мені вдова художника Бориса Піаніди, Любов Іванівна. Так, у газеті «Київська правда» від 8 грудня 1987 року є публікація «Оновлено експозицію» за підписом А.Галайчука, заступника директора Державного музею українського образотворчого мистецтва УРСР, в якій зазначається: «Ірпінь. Вулиця Тургенівська, 18. Тут знаходиться народний меморіальний будинок – музей відомого українського художника М.О.Донцова (1877-1974). Фасад будинку прикрашають меморіальні дошки, відкриті на честь Матвія Олексійовича і його учениці – народної художниці УРСР К.В.Білокур… протягом 12 років при музеї на громадських засадах працює дитяча студія образотворчого мистецтва. Очолює її кандидат мистецтвознавства, доцент Київського художнього інституту Борис Піаніда…»
Або публікація самого Бориса Піаніди в газеті «Киевская правда» від 17 грудня 1977 року.
Є і заява до Президії правління Київської організації Спілки художників України по увічненню пам’яті художника Донцова, де перелічується 6 пунктів, в тому числі:
– встановити меморіальну дошку на будинку Донцова №18 по Тургенівській вулиці у м.Ірпені;
– порушити клопотання перед Ірпінськимо виконкомом про створення на базі більше ста робіт художника художнього музею в м.Ірпені.
Це звернення підписало 35 діячів культури та науки, у тому числі: народний артист СРСР Д.М.Гнатюк; народні художники України К.Д.Трохименко, Г.Л.Петрашевич, В.Г.Непийпиво; заслужені художник України О.Г.Максименко, В.Ф.Сидорук, В.І.Масик; скульптор І.П.Шаповал – словом, вся культурна еліта тих часів.
Хочу сказати, що я працювала у нашому міському архіві, бачила документи на меморіальні дошки, вони мали реєстраційні номери і були поставлені на облік в області, але пройшли і ірпінську реєстрацію. У мене є проект меморіальної дошки Донцова, який виконав Борис Піаніда.
Нажаль, виходячи із Акту обстеження технічного стану будинку Донцова, що провела комісія, ця меморіальна дошка розбита. Приводжу дослівний текст Акту: «На час огляду садиби членами комісії встановлено, що з двох меморіальних дошок художнику-пейзажисту Матвію Олексійовичу Донцову і народної художниці Української РСР Катерини Василівни Білокур, які були встановлені на будинку музею, існуючого декілька років на території садиби художника М.О. Донцова, залишилась тільки дошка К.В.Білокур. Меморіальну дошку М.О. Донцову знайшли господарі в завалах будівельного сміття, що знаходилося у кінці двору і не змогли її вилучити. А зовсім недавно будівельники сусідньої садиби, не розбираючи сміття, розбили дошку екскаватором і вивезли із двору».
Читаючи ці слова не перестаю дивуватися нашому байдужому ставленню до культури. Особисто я з 2008 року неодноразово зверталась до різних інстанцій з проханням повернути дошки на історичне місце, або допомогти нам перевезти їх в Ірпінський історико–краєзнавчий музей. Знаючи, що потім загубляться мої звернення і скажуть, що «Олена Плаксіна нікуди не зверталася», я зробила офіційну публікацію у нашій ірпінській газеті у 2008 році «Повернемо ім’я майстра».
Кор.: У вас є якесь бачення, що можна зробити, щоб зберегти Будинок Донцова?
О.П.: Так. По-перше, треба залишити статус історичної пам’ятки. Знайти гроші і викупити будинок, у якому зробити картинну галерею, де (як і в часи Бориса Піаніди) буде працювати художня студія. У нас, в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї, є значна кількість картин Матвія Донцова та графічних робіт Бориса Піаніди – треба повернути їх на історичне місце у музей художника Донцова. Зараз ці картини зберігаються у фондах, а не в постійній експозиції, їх ніхто не бачить, і їх більше сотні!
Місту не потрібно буде купувати на аукціонах картини для музею, вони вже є! Їх подарувала нашому місту Любов Іванівна Піаніда!
Розмову вела Ніна ЛИПОВЕЦЬКА
