Вже три місяці в Ірпені на вулиці Северинівській працює Ірпінське відділення Червоного Хреста. Сюди приходять люди звідусіль, аби отримати належну допомогу. Загалом Ірпінська організація ЧХ протягом попереднього десятиріччя кілька разів змінювала своє місце розташування та розширювала напрямки своєї діяльності. Детальніше про все це, а також про перспективи на майбутнє йшлося в інтерв’ю нашого кореспондента із керівницею Червоного Хреста в Бучанському районі Марією Самолюк.
– Пані Маріє, насамперед розкажіть, будь ласка, трохи про себе, про свою роботу в організації Червоного Хреста.
– У Червоному Хресті я з 23-річного віку. Тобто, вже дуже давно. Моя мама, Забарило Валентина Володимирівна, довгий час очолювала Ірпінську організацію Червоного Хреста. Я приходила допомагала мені. Згодом поступово стала її заступницею. Але розпочинала простою патронажною медсестрою. Ходили ми по бабусях. Приносили продукти, стригли їх, загалом опікувалися людьми літнього віку. На кожну патронажну медсестру випадало по 30 підопічних людей літнього віку, які потребували опіки.
Все це було ще до початку війни, до 2014 року. Потім все багато чого змінилося. Керівництво змінилося. Фінансування припинилося. Почали виживати за рахунок спонсорів.
Із 2016 року Ірпінська організація Червоного Хреста була змушеною шукати собі нове приміщення. Оскільки на Мінеральній, де вона розміщувалася багато років, її та інші сусідні приміщення пішли під знесення для наступного будівництва багатоповерхових будинків. Тож ми змушені були переїхати. Адже мали продовжувати свою діяльність. До нас вже звично зверталися багато людей.
У той час до вже існуючих категорій соціально незахищених людей додалися ще й переселенці – вимушено переміщені особи. Адже війна у нас фактично йде ще із 2014 року.
– Знаю, що тоді Червоний Хрест з Ірпеня переїхав до Гостомеля.
– Так. Тодішній селищний голова Юрій Ілліч Прилипко запропонував нам у Гостомелі триповерхове приміщення біля його складських будівель. Це було дуже зручно. Цілий поверх відведено під реабілітаційний центр. Запрацював народний «банк одягу». Психологічна кімната була. Медсестри працювали. Зручне приміщення – достатньо місця було. Волонтери приходили, безкоштовно працювали – переважно це були люди у віці. Всі люди їхали до нас у Гостомель – з Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Коцюбинського. Народний «банк одягу» працював для всіх. Кожен бажаючий мій прийти і знайти собі необхідний одяг. І в даний час ми так само працюємо, оскільки розуміємо, яка зараз нелегка ситуація. Тяжкі часи. Стараємося допомагати усім. Речі з народного «банку одягу» доступні для всіх.
– Це стосується тільки «банку одягу»?
– Так. Тільки прошу не плутати його з гуманітарною допомогою, яка видається лише певним категоріям людей. Це ВПО з гарячих точок. Також у кого зруйноване житло у нашому регіоні. Хто ще не отримував допомогу. Розглядаємо такі випадки, коли звертаються люди з інвалідністю чи в інших складних життєвих ситуаціях. Вивчаємо такі випадки і, по-можливості, допомагаємо їм.
– Яка загалом структура Червоного Хреста в нашому регіоні? Де ще працюють ваші осередки?
– Зараз я голова Червоного Хреста Бучанського району. У нас є осередки у Вишневому, Макарові, Бородянці, Гостомелі, Ірпені. До нас можуть завжди зайти люди, отримати допомогу, якщо вони підпадають під наші категорії.
– А в Бучі є осередок ЧХ?
– Буча вся їде сюди в Ірпінь. У нас тут більше волонтерів. Ми можемо приймати тут усіх в Ірпені на Северинівській, 120-А.
– Скільки часу ви працюєте в цьому приміщенні?
– Ми тут вже три місяці. Коли наше керівництво побачило, як ми розвиваємося і працюємо в Гостомелі, мені сказали, що мене призначають головою Червоного Хреста всього Бучанського району. Тоді ми знайшли для Червоного Хреста це приміщення в Ірпені на Северинівській. Фактично, це у нас головний офіс Бучанського району – тут в Ірпені. У ньому нам дуже зручно. Тут багато кімнат, в яких тепло і затишно.
Сюди ми переїхали з Гостомеля, але вже з іншої адреси (не зі складів, на які ми переселилися з Ірпеня у 2016 – під час окупації їх розбили). У Гостомелі на Свято-Покровській, 308 залишилося працювати наше відділення.
Зразу після окупації дуже багато людей до нас заходили. Багато було зруйнованих будинків в Ірпені, Бучі, Гостомелі. Переселенці також йшли до нас.
– Знаю, пані Маріє, що Ваша сім’я також втратила житло під час рашистської навали…
– Так, і ми втратили житло (тут неподалік у зруйнованій багатоповерхівці на Гостомельському шосе біля «Пчілки» та будинок мами на вулиці Багірова, яку зараз відбудовують, але не так швидко, як хотілося б…). Я стала більше розуміти людей, які втрачають житло. Біжать від цієї війни. Через себе це все пропускаю. Коли людина через себе пропускає горе інших, вона більше розуміє ці людські проблеми. З чим кожен стикається. Це й сім’ї з дітками, люди з інвалідністю залишаються на вулиці. Проте, таким людям Червоний Хрест завжди – чим може допоможе.
– Як взагалі працює система допомоги Червоного Хреста?
– Національний комітет Червоного Хреста нам допомагає. У нас бували їхні делегації. Вони напряму дивилися, як ми працюємо. Були дуже серйозні перевірки нашої команди. Ми вже два роки працюємо цієї командою. Пройшли серйозну перевірку. І нам довіряють в Національному комітеті ЧХ.
Донори надають нам постійну допомогу. Продуктами, засобами гігієни, теплими речами. Словом, усім, що може бути потрібним, насамперед малозабезпеченим людям, переселенцям та тим, хто втратили домівки.
Тож ми продовжуємо допомагати людям. Будемо розвиватися й надалі. У нас зараз є такі програми, як догляд вдома. Наші волонтерки допомагають людям на дому, які не ходять (прибирають їм, приносять продукти). Це одинокі люди, плюс вони ще й переселенці. Потім є напрямок – ПСП (психосоціальна підтримка) – робота з дітками тут в осередку. По вівторках і четвергах із 14-ї години з ними займаються волонтери з ПСП. Після занять ми пригощаємо чаєм зі смаколиками. Діти таке люблять. Вони у нас тут граються, проводять святкові заходи, щось ліплять, малюють, проводять руханки, запрошують клоунів і т. ін… Це для дітей певних категорій сімей, але якщо діти прийдуть з вулиці, з інших сімей, то ми також беремо їх до себе. Запрошуємо до нас усіх, хто потребує спілкування. Оскільки триває війна. Діти травмовані. Потрібно, щоб якось вони забувалися, спілкувалися одне з одним.
Також у нас проводять ПСП із дорослими. Якщо людина потребує, то може прийти виговоритися, отримати психологічну допомогу. Тренінги проводить психолог Загарницька Юлія.
Люди можуть записуватися і проходити тренінги на різні цікаві теми.
– Які перспективи подальшого розвитку Бучанського районного осередку ЧХ?
– Час нелегкий. Тож ми будемо розвиватися й надалі. У переліку наших соціальних послуг є мінна небезпека (заходи з підвищення обізнаності та ризики залишків війни), догляд вдома, ПСП локації, проводимо тренінги. Готуємо тренерів, щоб на місцях тренінги проводити. Тому, що люди психологічно «вигорають», війна триває. Значить наша допомога буде потрібною й надалі. Також хочемо розвивати ПСП із дітками, тому що діти – це наше майбутнє. Тож акцент маємо ставити саме на дітях.
– Хто вам найбільше допомагає зараз?
– Основні донори – Британський, Норвезький ЧХ. У даний момент найбільше фінансує гуманітарку Британський ЧХ, яку ми передаємо ВПО. Також розглядаємо питання, коли ми бачимо реально дуже скрутне становище в людини. Наприклад, якщо є загиблі в сім’ї, або люди з інвалідністю утримують дітей. У кого зруйновані будинки.
– Якщо станеться блекаут, ви готові продовжувати свою роботу?
– Рік тому, коли реально стався блекаут, ми в Гостомелі допомагали людям чим могли. До нас можна було зайти погрітися, випити чаю. Фактично, ми тоді функціонували, як «пункт незламності».
Хотілося б зробити так постійно, але ми обмежені фінансово. У нас не має таких можливостей, як у «пунктах незламності». Я б хотіла таке зробити і в ЧХ, якби нам це профінансували.
Та в будь-якому випадку, якщо до нас зайде людина і скаже «мені холодно», то ми знайдемо, що одягнути і чашку чаю. Так було завжди. Якщо буде треба, то знайдемо і включимо генератор. Намагаємося знаходити вихід із будь-яких скрутних ситуацій.
Хочеться, щоб війна швидше закінчилася. Тоді всім стане легше. Люди страждають. Не можуть повернутися до своїх домівок. Дуже тяжко переміщеним особам. Те, що тут ми, місцеві, втратили житло, то хоч тут не такі «прильоти»… Але є люди, які тікають з гарячих точок із дітками, люди літнього віку… ну тяжко. Хочеться, щоб все це закінчилося й настав мир.
– Зараз потік біженців зростає чи ні?
– Ми товаришуємо із Ірпінським соцзахистом. Мені місяць тому сказали таку статистику, що до Ірпеня приїздять по 10 нових сімей щодня.
По відвідуваності нашого Червоного Хреста бачу, що десь так воно і є. Вони сюди до нас направляють людей. Ми скрізь про себе розказуємо, пишемо, нас знають.
Дні прийому громадян:
Вівторок з 10.00 до 13.00
Четвер з 10.00 до 13.00
Наша адреса:
м Ірпінь вул. Северинівська 120 А
Спілкувався Олександр НАКАЗНЕНКО
