Уперше до військового шпиталю ми потрапили з друзями у жовтні 2014 року. І більше звідти не пішли. Ми щодня там. Щохвилини намагаємося проводити роботу, щоб адресно, цілеспрямовано допомагати пораненим солдатам та їхнім родинам, враховуючи всі потреби для лікування та соціальної адаптації поранених.
Спочатку ми не втручались у лікування хлопців. Лише намагалися задовольнити їхні потреби в медикаментах, побуті, займалися пошуком вартісних препаратів. Але невдовзі зрозуміли, що цього замало.
Не секрет, наша держава була не готова до війни! А українська медицина – до важких вогнепальних та осколкових поранень. Далі я розкажу про умови лікування деяких наших воїнів, на прикладах яких можна зрозуміти стан нашої нинішньої військової медицини.
У січні в головному військовому шпиталі ми познайомилися із Леонідом Хмельковим. Кіборг. Вогнепальне наскрізне осколкове поранення з руйнуванням лівого кульшового суглобу, верхньої тканини стегна та м’яких тканин лівої сідничної ділянки. Травматичне ушкодження сідничного і берцовидного нервів. Гнійні процеси. Видалення 15 см кістки ноги. Дуже високий больовий синдром. Лікарі не змогли підібрати комплексу знеболення, щоб його позбутися. Через місяць лікування – септицемія (форма сепсису), загроза ампутації та найголовніше – загроза життю. Уперше, не маючи попереднього досвіду, ми почали готувати солдата до лікування за кордоном. Навіть, беручи до уваги складний стан для транспортування.
Зараз Леонід другий місяць на лікуванні у Монтебауері (неподалік Коблєнца), Німеччина. Рани зажили. Мікробіологи підібрали курс лікування для боротьби з бактеріями в ранах. Вилікували сепсис. Зняли больовий синдром. Витягнули ногу на 15 сантиметрів, яких не вистачало. Поставили тимчасовий протез тазостегнового суглобу. Нещодавно він вперше за 4 місяці гуляв у вертикальному положенні. Прогнози позитивні. Лікарі обіцяють поставити на ноги. Важко уявити, що було б з Льонею, якби він залишився тут.
Руслан Карпець. 128-а бригада. Поранений 15-го вересня 2014 року під Дебальцевим. Зараз хлопець теж на лікуванні в Німеччині. Нещодавно в нього була 36-та операція за 8 місяців. Висока ампутація лівої руки. Вогнепальне осколкове наскрізне поранення в ділянку лівого кульшового суглобу, перелом лівої стегнової кістки зі зміщенням уламків (відсутній тазостегновий суглоб). Півроку за Русланове здоров’я боролись лікарі шпиталю. Та динаміка була невтішною – болі, інфекції, чистки ран, нескінченні наркози, почалися проблеми з серцем, зором, зубами. Перше, що оперативно зробили німецькі лікарі, комплексно знеболили, зробили аналізи на бактерії в ранах, успішно почистили і загоїли їх. Зараз Руслан чекає остаточного загоєння ран. Коли все буде чисто, йому ставитимуть ендопротез в ногу.
Дмитро Кірілов. 42-а батарея територіальної оборони. Поранений під Дебальцевим у легеню (пневмоторакс) та в ногу – консолідуючий вогнепальний перелом верхньої третини правої стегнової кістки. Виписаний додому після короткої реабілітації в Ірпінському госпіталі. На даний момент нога не згинається. Прописали остеогенон і кальцій. Немає коштів на лікування.
КОНТАКТИ: 093 383 11 58 – Юлія Тютюнник
Валентин Бородін. 30-а окрема механізована бригада, поранений під Лутугіно Луганської обл. Отримав важкі переломи тазостегнового суглоба і перелом правої голені. Через 5 місяців лікування був виписаний, та не надовго. Гнійні процеси повернулися, і зараз він знову у гнійному відділенні. Потребує позбавлення від інфекцій, ендопротезування та реабілітації.
Костянтин Клепач. 20 років. На війні вже рік – від самого початку, ще з Криму. 95-та окрема аеромобільна бригада, 1-й батальйон. Після важкого поранення лівої руки, кості буквально збирають по шматках, по осколках, лікоть видалений та кілька сантиметрів кістки. Необхідне ендопротезування. Весь цей час в госпіталі лікарі боролись з інфекціями в ранах та гнійними процесами. Через тиждень робитимуть операцію по відновленню пошкоджених нервів, відповідно – важливих функцій руху. Згодом – потрібне протезування ліктя.
Батька в родині немає, помер рік назад. Живе з мамою.
КОНТАКТИ: 066 132 25 60 – мама Тетяна, 095 440 35 04 – Костянтин.
Валентин Ковальский. 1991 р. н. Снайпер 95-ї аеромобільної бригади. Уже майже рік перебуває на лікарняному ліжку з важким пораненням. Декілька днів тому він переніс вже восьму операцію. Стан Валентина хоч і тяжкий, проте стабільний. Хлопець почуває себе погано, йому навіть говорити важко через болі. У такому стані боєць перебуває вже майже рік. Через півроку хлопцю треба зробити ще одну операцію, яка має повністю відновити кишечник.
Валентин був поранений у м. Торез Донецької області 27 липня 2014 р. в черевну порожнину та тазостегновий суглоб. Потрібні гроші на операцію для відновлення дієздатності кишечника та штучний тазостегновий суглоб.Ізраїль вже погодився прийняти нашого військового на операцію та реабілітацію. Але коштує вона близько 95 тисяч доларів.
КОНТАКТИ: 093 128 58 06 – Валентин, 097 539 79 99 – Ліля, мама.
Едуард Ткач. 20 років. Боєць 79-ї Миколаївської бригади. У АТО з квітня 2014 року. До контрактної служби в армії – чемпіон Миколаївської області зі спортивної боротьби. 3-го червня 2014 хлопець отримав важкі поранення, коли колона 79-ї бригади прорвалася крізь засідку до Червоного Лиману. У Едуарда страшний діагноз – проникаюче осколкове поранення лівої скроневої частки головного мозку, двостороння контузія, перелом тім’яної кістки. Зупинка серця. 15 днів у комі. Ускладнення в роботі нирок. Півроку лікування у Головному військовому клінічному госпіталі.
Через рік після поранення у хлопця все ще серйозні проблеми зі здоров’ям. Минулого тижня Едіку канадські лікарі зробили операцію по встановленню пластини в череп та пластиці. Необхідна реабілітація. Потрібно обстежити органи слуху та призначити належне лікування. Можливо, придбати слухові апарати. На днях його виписують з шпиталю і що далі-не відомо…
КОНТАКТИ: 098 081 07 59 – Тетяна Ткач (дружина Едурда)
Олексій Соколовський. 93-я бригада. 18-го січня мінно-вибухова травма, проникаюче вогнестрільне поранення черевної порожнини, вогнестрільний багатоуламковий перелом обох кісток правої гомілки, рвані рани правої гомілки, а також поранення лівого стегна, колінного суглобу та передпліччя. Стан після лапаротомії, дренування черевної порожнини, металоостеосінтезу правої гомілки. АЗФ на стержневій основі.
На даний момент не має в нозі частини кістки. Все, що в Україні йому прогнозують – це мати не функціональну ногу, яка лише заважатиме, тому Олексій вирішив її ампутувати, щоб потім вставити протез. Але я вже показала на прикладі Льоні, що можливості у закордонних клінік набагато більші. Можна рятувати хлопців, ставити їх на ноги.
Віталій Григорьєв. 93-я бригада. Підірвався на одній міні з Олексієм. На гомілці немає кістки, планує лікування та реабілітацію в Ілаї, де лікування платне.
Загалом, ми з друзями надаємо волонтерську допомогу сімнадцятьом пораненим хлопцям. Збираємо кошти, близько спілкуємося з родичами. Та є ще багато поранених АТОВців, які потребують допомоги саме зараз! Різні поранення й потреби в лікуванні. Будемо усім вдячні за посильну допомогу.
волонтерка
Тел.: 050 441 35 85
2 thoughts on “Сповідь волонтерки про лікування поранених в АТО”