В Ірпінській бібліотеці, у читальному залі можна побачити книгу «100 років Свято – Троїцький храм м. Ірпінь», автор Олена Плаксіна. Ця книга вийшла у 2016 році у видавництві АДЕФ Україна. На титульному аркуші слова: «Ця книга була підготовлена до друку і видана з благословіння настоятеля Свято – Троїцького храму міста Ірпеня протоієрея Памфіла», скріплена його підписом і церковною печаткою.
Як же так вийшло, що перше ювілейне видання найстарішого храму нашого міста залишилося поза увагою?
Ми вирішили поспілкуватися з автором книги Оленою Плаксіною.
– Пані Олено, як так вийшло, що таке цікаве історичне видання залишилося в нашому місті поза увагою громадськості, про нього жодним чином ніде не згадалось у місцевій пресі, хоч уже прийшло понад 4 роки?
– Хочу подякувати вам, що ви звернули увагу на це видання, бо дійсно воно заслуговує на це. Книга присвячена 100-річному ювілею ірпінського храму – ровеснику нашого міста. У цьому році Свято – Троїцький храм відсвяткував своє 105-річчя, тому наше інтерв’ю не випадкове.
У книзі публікуються спогади, інтерв’ю, повідомлення, надається історична інформація, більшість якої побачила світ уперше.
На жаль, ніхто в місті не звернув уваги на випуск цієї книги, хоча її одразу подарували нашій міській бібліотеці. Чому? Важко мені сказати. Я, як автор, не дуже люблю займатися рекламою своїх публікації, і церква має теж інші завдання, мабуть, не знайшлося людини, яка б помітила цінність цієї книги для історії міста. Звичайно, мені шкода, що великий труд цілого колективу залишився поза увагою.
– А як працювалось над книгою? Були якісь труднощі?
– Над книгою я працювала декілька років, так як інформації було замало і доводилося її шукати не тільки у державних архівах, але і у ірпінських мешканців, тому у книгу потрапили спогади та інтерв’ю.
Хочеться звернути увагу, що книга виходила з благословіння отця Памфіла і гроші на друк дала церква, тому приходилося притримуватися церковних правил. Консультантом та головним редактором видання став отець Віктор – священник Свято – Троїцького храму, він у свій час закінчив історичний факультет київського вузу і тому його консультації мали велике значення.
– Книга гарно оформлена, її приємно взяти до рук.
– Так, дійсно, оформлення книги – це окрема історія. Я можу впевнено сказати, що це справжній витвір мистецтва. Цим займався відомий архітектор та дизайнер – Ігор Юрчак. Через брак коштів, прийшлося йому займатися не тільки оформленням та версткою книги, але і бути фотографом, без страховки підійматися в храмі по драбині на висоту до 6 метрів, з фотоапаратом у руці, щоб зробити зйомку ікон другого ярусу.
Його дружина Наталка допомагала нам із обробкою матеріалу. Доводилося сидіти іноді до ранку, бо були складні моменти, які можна було вирішити тільки разом.
Процес виходу книги був нелегким, він пройшов погодження у Київській митрополії. Прийшлося чекати тривалий час, поки нам дали дозвіл на друк, тому видання вийшло не у 2015 році, а з запізненням – у 2016.
Але книга отримала дозвіл митрополії і має значення не тільки на місцевому рівні, але і на державному, через що і потрапила до загального відділу Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.
– А чи є у книзі місця, на які треба звернути увагу у першу чергу?
– Так, є. Ця книга цінна не тільки особистостями, про яких я пишу, але і моїм відкриттям у галузі мистецтвознавства – з’ясувалося, що в нашому храмі є роботи учнів школи Миколи Мурашка. Вважаю що мені як досліднику, пощастило, бо це справжнє відкриття. Ніхто із науковців не досліджував цю тему. Залишається з’ясувати, хто конкретно із художників школи Мурашка працював над цими картинами, бо на звороті стоїть підпис «Школа М.Мурашка. 1911 р».
Справжнім відкриттям для мене (і не тільки для мене!) стало відкриття, що в Ірпені жили чотири святих!
Один з них, Святий Феодосій Ірпінський, навіть похований у нас на кладовищі.
– Дуже цікава інформація. Як же таку сенсацію могли залишити без уваги? Ірпінське кладовище може стати місцем паломництва. Розкажіть нам більше про нашого святого.
– Про схиієромонаха Феодосія не так вже і багато інформації, але як не парадоксально, дані про Феодосія збереглися у протоколах допитів КДБ, саме завдяки ним ми зараз і знаємо його земний шлях. Анатолій Жиденко, з таким ім’ям народився Феодосій 17 січня 1881 року в селі Слюзчина Слобода Полтавської губернії. У 15-річному віці прийшов у Бізюків монастир, де став послушником. У 1921 році служив у Києво – Печерській Лаврі. Маючи гарний голос від природи став спочатку півчим Митрополичого лаврського хору, пізніше клирошанином Великої лаврської церкви. Перед закриттям Лаври прийняв чернечий постриг і був висвячений у сан ієромонаха. У 1931 році через масові арешти виїхав з Києва, але арешту не оминув. Був арештований у Харківській області 22 березня 1931 року, засуджений до розстрілу, який згодом був замінений на 25 років таборів. Після смерті Сталіна був звільнений достроково наприкінці 1950-х років.
Під час перебування у таборах у 1950-х роках таємно прийняв постриг у схиму з ім’ям Феодосій. Після звільнення таємно проживав у нашому місті Ірпені. Помер наприкінці 1960-х років. Похований на місцевому кладовищі. У 2008 році на Освяченому Соборі РІПЦ зарахований до лику Святих Отців-Сповідників Церкви Катакомбної
– Що таке Катакомбна церква?
– Це термін, що виник за доби СРСР і яким стали позначати церковну течію (Істинно-православна церква), яка об’єднувала вірян неприйняттям більшовизму.
– Дуже несподівана та цікава інформація, а чи ви знаєте місце поховання сповідника Феодосія?
– Місці поховання схиієромонаха Феодосія не встановлено, але ділянку на місцевому кладовищі, де міг бути похований сповідник я знаю. Можливо, є серед нас люди, які знають його місце поховання та були свідками цих подій. Сподіваюся, що ми спільними зусиллями знайдемо його могилу і зможемо прочитати над нею молитву.
Вірю, що наше місто будуть обминати всі негаразди, у першу чергу, тому, що нашими стежками ходили Святі Отці – Сповідники і наша земля має особливий статус. І особисте благословіння Святих Отців.
м. Ірпінь
