Наче у фільмі жахів мешканці селища Ворзель зустріли окупацію російських військ територію БОТГ. Наприкінці лютого після активних бойових дій з захоплення Гостомельського аеродрому російські військові за декілька годин намагалися прорватися вулицями Яблунська та ін до Бучі. Активні бойові дії біля Нового Шосе в Бучі забрали сотні життів мирних жителів та бійців ТРО і ЗСУ. Атакували в супроводі БТР та БМП чеченці та буряти, характерними рисами яких була крайня жорстокість та агресивність щодо мирного населення. Багато молодих хлопців були взяті та закатовані в підвалах. В кінці лютого мешканці селища Ворзель з жахом спостерігали приїзд танків та піхоти окупаційних військ. З Бучі спецназ рашистів біля ЖК Форест Лент за декілька годин зробив прорив та захопив стратегічно важливу Варшавську трасу, біля якої неподалік Кичеївського кладовища в розташувався військовий табір рФ, контрольований снайперами. Вони стріляли у кожного, хто наближався до нього, або ж випадково опинився у тій місцевості. Першими жертвами розстрілу стали мирні мешканці селища, які спробували втекти від насильницької смерті. Окупанти там вбили щонайменше шістьох цивільних людей та розстріляли машину, яка намагалася евакуюватися Варшавською трасою.
6-го березня під контролем Червоного Хреста була організована евакуація мешканців селищ Ворзель, Михайлівка-Рубежівка, Бородянка та Микуличі. Колони машин масово покидали селища з надією вирватися з оточення рашистів. Але, на жаль, більшість людей літнього віку та одиноких людей залишилися сам на сам в тилу ворога. Загальна кількість мешканців у селищі під час окупації рФ становила 3000 осіб. Ворзельці ховалися в підвалах без можливості забезпечення водою продуктами харчування та медикаментами. На жаль, лікарня перестала функціонувати з початку березня, багато лікарів залишили селище. Люди масово стояли в аптеках з надією отримати ліки, у паніці благали надати хоч якісь медикаменти.
Місцеві хлопці, які залишилися організували місцеву ТРО, протягом 5 днів намагалися отримати зброю у військкоматі та благали високопосадовців надати зброю для захисту своїх сімей. Але, на жаль, вони так і не дочекалися зброї від місцевої влади. Деякі чоловіки були змушені пішки йти до Києва щоб отримати військове забезпечення для порятунку своїх сімей.
Наприкінці лютого колона важкої артилерії, БМП та танків у складі понад 200 одиниць техніки заїхала до Ворзеля вулицям Кленова та Лісова до Кичеева та повністю окупувала територію селища. Рашисти організували чотири блокпости, які знаходилися по периметру центральних вулиць: Молодіжна Лісова, Пшеничного та Соснова. Розпочалися перевірки документів мирного населення та пошук націоналістів і бійців ТРО. За декілька днів зникло світло, мобільний зв’язок та інтернет. Через наказ керівництва окупантів був перерваний зв’язок українських мобільних операторів та знищено вишки задля блокування дзвінків мирного населення. Із 6-ї години ранку колони танків виїжджали вулицями Кленова та Лісова для проведення наступу на Бучу та Ірпінь. Мешканці селища Ворзель спостерігали виїзд колони окупантів у складі понад 100 танків яка прямувала до міста Буча з метою його захоплення. З п’ятої години ранку артилерія загарбників обстрілювала Ірпінь та Бучу. Також рашисти задіювали авіацію для бомбардувань цих міст.
Біля кладовища у селищі Ворзель російськими найманцями був організований військовий табір з копанками, польовою кухнею, душовими кабінами, і навіть сауною, де окупанти мешкали понад місяць. З огляду на досить швидке захоплення селища можливо зробити висновок, що окупанти розраховували залишатися на досить довгий час у курортному містечку з майбутніми планами зміни влади. Загарбники почали проводити захоплення будинків мешканців селища та займатися організацією реєстрації людей. Медичний шпиталь був організований на базі Кичеївської психоневрологічної лікарні, яку росіяни використовували для надання медичної невідкладної допомоги своїм пораненим. Кожного дня декілька вертольотів робили підвоз медикаментів та бойової техніки.
Волонтерами селища Ворзель на базі Євангельської церкви селища Ворзель було організовано волонтерський штаб для людей літнього віку, самотніх та молодих сімей. 20 волонтерів з 7 години ранку і до 22 години вечора надавали медичну та іншу допомогу людям. Загалом у церкві була сама найстаріша бабця, якій виповнилося 93 роки, та однорічний хлопчик. Вони разом з усіма протягом місяця рятувалися від війни. Всіх нас тоді об’єднували одна мета – врятувати одне одного, захистити від розстрілу своїх близьких та рідних, убезпечити від пожежі та снарядів. Дякуючи великим серцям волонтерів ми змогли вистояти в цій нелегкій боротьбі з сильним ворогом, який цієї весни дуже сильно хотів встановити «руZZкій мір» на нашій землі. Але, завдяки мужності і стійкості Патріотів України цим планам-намірам не судилося збутися!
Read this publication in English
