Багато хто з ірпінчан звернули уваги на те, що нині часті візити іноземних гостей проходять здебільшого на одній локації – кварталі «Ірпінські липки» у напрямку виїзду з Ірпеня у бік Гостомеля. Офіційно повідомлено, що руйнації зазнали понад 70% будинків у місті. Але закордонні делегації в основному возять показувати згадану локацію по вулиці Гостомельське Шосе.
Пояснення цьому дуже просте, навіть банальне. Справа у назві вулиць. Гостомельське Шосе – ідеологічно нейтральна назва. Заїжджаючи із Гостомеля, це перша вулиця, на яку потрапляють гості, у тім числі й представники офіційних іноземних делегацій. Прилеглі вулиці – 10 та 11 Лінії – також не мають якогось політичного чи ідеологічного забарвлення. А ще дві, які також сильно постраждали від війни, були раніше (скажемо так, дуже вчасно) перейменовані – Жовтнева на Северинівську і Чапаєва на Багірова.
Якщо заїжджати в Ірпінь з боку Романівки, то одразу потрапляєш на вулицю Поповича – радянського космонавта українського походження. Відтак, у прагматичних європейців може виникнути логічне запитання: чому в Ірпені є вулиці названі іменами Поповича і Гагаріна, але не має вулиці Каденюка? Одна з найбільш постраждалих в Романівці вулиць має назву Макаренка – освітянського діяча радянського періоду. З іншого боку від в’їзду до Романівки є вулиця російського композитора Чайковського. Але не має ні в Романівці, ні в усьому Ірпені вулиць українських композиторів – Майбороди, Білаша, Штогаренка, життя і творчість яких безпосередньо пов’язана з нашим Приірпінням. От як таку аномалію пояснювати європейцям?!
Якщо завітати до Ірпеня з боку Забуччя, то топонімічна ситуація це жахливіша. До слова, певно знаково, що якраз цим напрямком оркам вдалося найбільше просунутися під час їхньої недавньої навали на Ірпінь. Вони на своєму шляху бачили знайомі і рідні їм назви вулиць: Ново-Оскольська, Толстого, Пушкінська, Тургенівська, Лермонтова… Тож не дивно, що й поводилися окупанти так, наче в себе вдома.
Не будемо зараз розпочинати дискусії стосовно «внеску у світову літературу» згаданих авторів. Пересічний орок, дивлячись на таблички з цими назвами через амбразуру БТРа, все одно цього не збагне. От якби він побачив невідомі йому імена українських літераторів (пов’язаних з Ірпенем яких достатньо), то у нього з’явилося б відчуття, що він таки в гостях на чужій землі, а не в себе вдома.
І як пояснювати нашим західним партнерам, що в Ірпені не має вулиць названих іменами Бандери, Петлюри, Мазепи чи Святослава Хороброго, натомість ще й досі є вулиці Ватутіна й Матросова?!
Торік громадськість ініціювала перейменування найбільш одіозних російських топонімів Ірпінських вулиць. Йшлося насамперед про Пушкінську, Матросова, Ватутіна.
Таких ініціатив з перейменування тоді чимало надійшло від різних громадських активістів та організацій. Вони присвячувалися святкуванню 30-річчя Незалежності України. Ірпінська влада спочатку начебто йшла на зустріч цим ініціативам – проводили обговорення, збиралися комісії… Але, як це часто в нас трапляється, на завершальному етапі щось пішло не так. Позасідавши-поговоривши процес декомунізації і дерусифікації в назвах вулиць просто продинамили. Більше того, на передодні відзначення Дня Незалежності міська влада замовила виготовлення нових табличок (зі «спіонериним» на Заході логотипом замість офіційного герба Ірпеня) старих назв вулиць, які точно варто було б перейменувати!
Навіть зараз, після цих жахів військових дій, коли вже найвідсталішим недоумкам стало зрозумілою ворожість до України усього російсько-совкового єства, Ірпінська влада не поспішає завершити процес декомунізації і дерусифікації топонімів, який у нашому місті триває десятиліттями, переживши вже кілька міських голів і скликань депутатів міської ради.
Зараз Ірпінська влада показує на весь світ жахи війни, закликаючи західних партнерів вкладатися мільйонами й мільярдами доларів допомоги на відбудову зруйнованого міста. Водночас сама не робить того, що без будь-яких інвестицій може й давно повинна була зробити – зібратися на сесію і натиснути кнопочки на пультах для голосування за перейменування вулиць. Виявляється, чомусь (?) простіше іноземні делегації возити до однієї й тієї ж локації, аніж відмовитися російських та комуністичних топонімів у Ірпені.
Ось такою і буде західна допомога. Адже вони бачать і розуміють багато чого більше, ніж говорять про це відкрито. Багатьом людям із західною ментальністю, щирим прихильникам українства, просто гидко долучатися до відновлення вулиць під такими назвами, як Пушкінська, Лермонтова, Матросова, Ватутіна, а також тих, що поряд з ними.
Щодо туристів Все набагато простіше – відстань і видовище. На СМУ це все найліпше в одному місці. Щодо відновлення – ЖКГрін Ярд – Ільницька забудовниця, зіц голова, а його першим почали масово відновлювати – склопакети та двері. Тепер задача для інтелектуалів – хто стоїть за цим ЖК , хто відновлює “своє” ОСББ за рахунок благодійних грошей. На кого потратять більшу частину грошей, які на місто виділили?
У всіх провідних країнах Заходу потужна українська діаспора. Ядро її складають націоналісти, прямі нащадки петлюрівців і бандерівців, які вимушено виїзджали на Захід з України впродовж щонайменше століття. Всі вони зараз виборчий електорат Байдена, Джонсона, Макрона, Шольца… вони їм швидко втлумачать, чиїми іменами мають називатися українські вулиці, зокрема в Ірпені.