Зараз для багатьох шаленими темпами проходить переорієнтації зі східних на західні цінності – культурні, політичні, а відтак і географічні устремління і напрямки. Стосується не тільки глобальних, а локальних – регіональних, так би мовити, центрів тяжіння.
Проаналізуємо це явище на прикладі нашої Полтавської області. Пригадується, як раніше земляки з центральної частини Полтавщини частіше поглядали і вирушали у східному напрямку, ніж у західному.
Того часу багатьом видавався менш привабливим маршрут Миргород, Лубни і далі Київ – столиця тоді ще «совєцької» України. Багато хто, передовсім ментальні совки, частіше задивлявся на східний напрямок – Полтава, а далі Харків, за яким виднілася «аж сама» москвА. Туди більше прагнули виїхати на навчання, постійне проживання, відпочинок, просто скупитися чи для оптових закупівель.
Ясна річ, з совєцьких часів поступово еволюціонувала зміна векторів у західному напрямку. Але ж надто повільно. Цей процес добряче прискорило лютневе вторгнення цинічно назване «спецоперацією». Відтак, москвА природньо мінусується ідеологічно. Остаточна втрата її впливу вже справа роботи ЗСУ і питання недалекого майбутнього. Харків потребуватиме чимало ресурсів і часу для відновлення до довоєнного рівня. З огляду на все це перспективно значно привабливішим для жителів області виглядає західний напрямок: Миргород–Лубни–Київ.
Із цього приводу доречно зробити невеличкий екскурс в історію. Чому саме Полтава стала центром імперської губернії, а потім області? У XVI-XVII століттях на території нинішньої Полтавської області найбільшим і найдужче розвиненим містом були Лубни. Також добрий розвиток і вагу мали інші гіпотетичні претенденти на адміністративний центр – Миргород, Кременчук, Диканька… Але 1802 року губернським містом російська імперія призначила Полтаву, яка на той час нараховувала 8 тисяч населення.
Причина досить проста й банальна. Імперська влада у такий спосіб захотіла підвищити значимість Полтавської битви 1709 року. Тоді перемогли московські війська очолювані Петром І (до слова, нещодавно в Полтаві зажадали скинення пам’ятника цьому окупанту).
Полтавська битва не була вирішальною у московсько-шведській війні. Є документи, що описують капітуляцію Петра І шведам та їхнім союзникам, у тім числі й нашим козакам, внаслідок битви біля річки Прут у липні 1711 року.
Звично московити перемагають хитрістю і підступом поза полем бою. Так було і в тривалій Великій Північній війні (1700-1721 рр.). Проте згодом, кажучи сучасною мовою, для піару свіжопроголошеної імперії знадобилася популяризація Полтавської битви, елементом якої стала «розкрутка» міста Полтава, як губернського центру. До однієї з перших «скрепних дат» – 100-річчя Полтавської битви, яке виповнювалося 1809 року.
Простіше кажучи, якби битва 1709 року мала інший підсумок, або ж відбулася в іншому місці, то наша область (губернія) могла б стати, наприклад, Лубенською, Миргородською, Кременчуцькою чи Гадяцькою…
Наразі не йдеться про «відновлення історичної справедливості» у вигляді перенесення обласного центру з Полтави до іншого міста (хоча з часом все може статися). Але вже відчувається й прогнозується подальше зміщення центру регіонального тяжіння у західному напрямку: Миргород–Лубни–Київ. Це означає, що й географічна серцевина області – наш рідний Миргород – отримує історичну нагоду підвищити свою роль і значимість.
Шишаки–Київ–Ірпінь–Миргород
