Очевидно, що Ірпінська влада намагається маніпулювати атовцями, аби прикрити забудовницький бізнес на проблемних ділянках. Виникло протистояння скандальному будівництву край вулиці Єсеніна на місці знищеного вільхового гаю – почали давати квартири учасникам АТО саме в цих будинках. У такий спосіб нинішня поки що влада умисне намагається «зіткнути лобами» атовців з опозиційними депутатами та іншими громадськими активістами.
Але ж це палка з двома кінцями. Виходить, що чим більше у влади та наближених до неї забудовників проблем з певним об’єктом – тим більше квартир можуть в них отримати учасники АТО. Чому б по-хорошому не видавати учасникам АТО певний відсоток квартир у КОЖНОМУ багатоквартирному будинку, який здається в експлуатацію?
Нещодавно на зборах Ірпінської міської Спілки ветеранів та інвалідів антитерористичної операції обговорювалися питання виділення землі та квартир атовцям. Боєць Добровольчого батальйону ОУН ім. Євгена Коновальця Володимир Паламарчук запропонував скласти базу незаконної забудови і «не брати квартири там, де не варто було будувати – на місці вирізаного лісу… згадати, за що ми воювали й підтримати місцеву Громаду і всі громади в Україні, які виступають проти нищення нашої природи і нашої України».
У багатьох виникає питання, що робити з квартирами у незаконно збудованих будинках. «Їх що, тепер зруйнувати?», – такі запитання звучали зокрема й на зборах ІМСВІ АТО.
Існує інша пропозиція: у незаконно зведених будинках віддати усі 100% квартир атовцям. Аби горе-забудовники знали, що потрібно рахуватися з думкою Громади. Тим більше, що мер Ірпеня Володимир Карплюк якось на одному із засідань виконкому сам висловився за те, щоб незаконно збудовані квартири віддавати учасникам АТО.
На відміну від квартир, які учасникам АТО збираються видавати за взаємодомовленістю в обмін на земельні ділянки, саму землю під будівництво влада таки зобов’язана видавати. І не по 5, а по 10 соток, і не частині, а всім учасникам військових дій.
Але й тут очевидна вибірковість, упередженість та суб’єктивізм. Пригадується, як рік тому на сесії Ірпіньради Володимир Карплюк почав дорікати депутату облради, ветерану АТО, який більше року воював заступником командира піхотної роти 72-ї бригади ЗСУ Ігорю Домбровському у тому, що він отримав земельну ділянку. Коли Домбровський захотів висловитися з цього приводу, його просто виштовхали із сесійної зали депутати – прихильники Карплюка.
Виявляється, Ігор Домбровський справді таки отримав земельну ділянку – ще у 2002-му році. (Це було за головування Володимира Скаржинського до початку забудовницької експансії й земельного буму в Приірпінні, коли нинішній мер Ірпеня ходив на засідання Партії регіонів, навчаючись у Податковій академії, очолюваній тоді Петром Мельником). Повернувшись із АТО, Ігор Домбровський навіть не став записуватися у відповідну земельну чергу. «Я воював не за 5 і не за 10 соток – а за всю Україну», – принагідно озвучив свою життєву позицію Ігор Домбровський, коли Карплюк і Ко не заважали йому це зробити.
Цілком зрозуміла принципова безкорислива позиція ветерана АТО. Проте, з іншого боку, якщо видавати землю під будівництво, то кому у першу чергу, як не тим воїнам, які її захищали й продовжують захищати зі зброєю в руках?! Невже депутати-забудовники та їхні підставні особи мають більше на це морального та юридичного права?! Ті, що на забудовницькому бізнесі сколочують неймовірні статки, при цьому замовчуючи реальні надходження, уникаючи сплати податків.
З огляду на вищесказане буде доречним коротенький аналіз-дослідження розвитку депутатсько-забудовницького бізнесу. Отримує депутат дві ділянки по 10 соток (або ж об’єднуються двоє депутатів для ведення бізнесу). Одну ділянку продають для того, щоб мати кошти на іншій (виданій начебто під «індивідуальну забудову») звести багатоповерховий будинок з квартирами на продаж. У такий спосіб збивають перший капітал, і далі пішло-поїхало…
Зрозуміло, що учасники АТО могли б так само започаткувати й вести будівельний бізнес. Звісно, не у всіх буде бажання займатися цим видом діяльності, але кілька десятків охочих із понад півтисячі ірпінських атовців – цілком би знайшлося. Це реальна і нормальна конкуренція нинішнім забудовникам – багатоквартирним скоробагатькам сумнівного походження, які займалися дерибаном землі, доки наші воїни її боронили від агресора на Сході України.
Атовці можуть так само на своїх ділянках зводити багатоквартирні будинки. І зрозуміло, що вони б зі своїми бойовими побратимами поділилися б більшою кількістю квартир, аніж забудовники депутатського походження.
На цьому прикладі ми бачимо ще один прояв політики подвійних стандартів Ірпінського КіНО (Карплюк і «Нові обличчя»). Атовцям сказали: даємо землю під індивідуальне будівництво – тож і будуйте тільки індивідуальні будинки, борони Боже – не надумайте багатоквартирні. Натомість, коли свої люди на ділянках під індивідуальну забудову зводять «китайські стіни» по 10 поверхів на кілька під’їздів, одразу з квартирами на продаж, то Карплюк і його оточення з лукавою усмішкою розводять руками: нічого не можемо вдіяти, то ж приватна власність – що хочуть, те й будують.
