Маємо двох представників сучасного клану корупціонерів, які таки попали в поле зору прокуратури не з погляду «зняти стружку у вигляді бабла», а «відчитатися достойно за роботу з виявлення корупції і боротьби з оною». Мова про кумів – мера Бучі Федорука і мера Ірпеня Карплюка. Саме час їх порівняти.
Старший – Федорук, вже давно при легальній владі, він користується повагою і підтримкою мешканців Бучі, не на «рівному місці», а з певних причин – він спромігся досягти для Бучі статусу міста, бо, взявши владу в смт Буча ще 1998-го року за допомоги свого дядька Яцюка, який на той час обіймав «хлібний» пост глави меліоративної служби. Причому, замість того, щоб гребти собі абсолютно все, як то робив сусідній міський голова Ірпеня, Федорук частину ресурсів пускав таки на розвиток центру міста, прикрасив його так, щоб не було соромно перед заїжджими перевіряльниками і комісіями. Звичайно, це робилося на бюджетний кошт, але на відміну від сусідів, він бюджет дерибанив не весь, а тільки частину, а частину пускав у дію, чим здобув собі неабияку популярність («він же таки щось робить!»).
З часом, дірвавшись до розпорядження місцевими земельними ресурсами, він знайшов спосіб, як в обхід неіснуючого Генерального плану, викроювати клапті лісу і продавати його на вторинному ринку землі. Це принесло неабиякі бариші. Буча «розцвіла» особняками, серед яких красувалися й хатинки тих, хто отримав ділянки у вигляді хабаря. Але праглося чогось більшого і Федорук знайшов собі компаньйона – молодого, перспективного, амбітного вихованця ДУПА (Державного Університету Податкової адміністрації), улюбленця його незмінного ректора і однопартійця Федорука, відомого регіонала – Петра Мельника, такого собі Володю Карплюка. І вони «закрутили» більші оборудки – замість того, щоб тупо дерибанити землю і продавати її гектарами і кубометрами, вони хапали її для себе і забудовували, а продавали вже квартири у фешенебельних будинках. Це набагато вигідніший бізнес, а тому хлопці уклали ближчі, родинні стосунки, покумалися і заснували будівельну фірму, обачно оформивши її на своїх дружин – «Будрегіонінвест».
Для таких масштабних і серйозних оборудок слід було мати політичне прикриття, а тому Федорук вправно стрибав з партії у партію, залежно від того, яка при владі, тим паче, що всі ці партії не мали жодної ідеології і були створені як політичні проекти під тих, хто при владі, чи то Партія регіонів, в якій він побував двічі, чи НУНС, куди він тимчасово швиденько метнувся, відчувши знайомий запах номенклатурної компашки. Але слід віддати належне – після Революції Гідності, він не відсахнувся переможених колег з ПР і не пішов у БПП чи «Самопоміч», де збиралися такі ж як і він «вчорашні», а залишився в ПР, гордо розділяючи моральні труднощі з переможеним Януковичем. Це свідчить про певну гордість і мужність цього чоловіка.
Зате його компаньйон, кум і подєльнік Карплюк не заморочувався переходом з партії у партію, 
він створив свою – «Нові обличчя», куди ввійшли як представники ПР, так і дехто з місцевих активістів боротьби із забудовниками, і взагалі деякі грамотні люди з нестійкою мораллю, зокрема представники старої, ще комуністичної, номенклатури.
Це дало можливість не скакати з партії у партію, а коливати політичним курсом своєї ручної «партії». Під час мобілізації в зону АТО 2014 року, офіцер запасу і молодий спортивний чоловік, Володимир Карплюк «випадково» був десь у Іспанії, від призову ухилився, що не завадило йому потім урочисто відзначати героїв – відкривати парки, алеї Слави, просторікувати про «жертовність» та «героїзм» – він також герой – але дистанційно. Не всім же бути мужніми і хоробрими, підставляти груди під кулі агресора, хтось же повинен і славити їх, а по можливості і заробити на цьому, побудувати на вкраденій землі будинки, де частину квартир пообіцяють героям тощо.
При цьому йому вдалося захопити владу в сусідньому Ірпені, що неабияк підвищило і його рейтинг і стимулювало амбіції. Є більше землі і є де розвернутися. Про піарні акції в місті він також не забуває, тож все місто дуже скоро отримало нові тротуари на центральних вулицях: роботу виконали бригади з підвідомчих і дружніх будівельних організацій, а плитка на тротуари виготовляється його фірмою і фірмами друзів, тож бюджетні кошти «нєзамисловато» переходять до рідних кишень.
І байдуже, що в місті бракує дошкільних і освітніх закладів, що інфраструктура розрахована на місто з багато меншим населенням, зате є що показати. Врешті зараз весь центр міста благополучно перетворився на милий серцеві забудовника пейзаж – будівельний майданчик. Більше того, йому удається піарити свою партію на виборах в сусідньому Коцюбинському шляхом такого ж облаштування тротуарів та парку коштом перекачки ірпінського бюджету ту свою кишеню, вищий пілотаж!
Попри всякі зусилля на думку спадає вираз дідуся Салтикова-Щедріна про те, що «єжелі градоначальнік вознамєрілся воровать, он пєрвим дєлом затєваєт строітєльство». Попри будівництво своє та дружніх фірм, слід не забувати і подальші амбіційні мрії – крісло в Уряді чи ВР – також вже не видаються недосяжними.
Але доводить ниточка до клубочка. Завдяки невтомній боротьбі місцевих активістів і небайдужих громадян, прокуратура просто змушена була вчергове звернути увагу на цю незаконну активність кумів. До того ж Українська і міжнародна громадськість вже давно вимагає реальних антикорупційних кроків, Президент і генпрокурор повинні зробити ШОСЬ помітне. Але це зробити дуже просто – уже є і підготований матеріал і проведене журналістське розслідування, основане на матеріалах, зібраних громадськими активістами. Маю зауважити – передбачливі куми заздалегідь готувалися до такого повороту подій, вони щедрою рукою роздавали ділянки в лісі всяким впливовим особам, особливо з прокуратури. Жоден з ірпінських прокурорів не залишився без відповідної винагороди. Перепадало і вищим чинам, тому досі кумівський бізнес був невразливий.
Проте, як і слід було очікувати, нахабство і захланність пронирливих ділків перейшла всі допустимі межі. Отже прийшла з обшуком прокуратура. Спершу в офіси, а потім і до помешкань. Та все ж недаремно були роздані ділянки прокурорським працівникам! Знайшовся серед них хтось, хто ризикуючи своєю посадою повідомив Карплюка про передбачуваний обшук і можливе затримання. Карплюк, як і годиться істинному «дистанційному героєві», моментально зреагував відповідним для всіх боягузів чином – змився за кордон. І то так терміново, що навіть не попередив про шухер кума Федорука, якого таки взяли зранку, ще «теплого» з постелі. Показово те, що Карплюк виявився не те що високоаморальною людиною, про це мова не йде, але й ненадійним подєльніком – здав братана. Не повідомив сам, навіть не послав гінця зі своєї охорони (а в нього вона є, біля дому будочка спеціальна стоїть) до душки-кума, не повідомив, щоб той застерігся. Чкурнув. Я от собі думаю, а може, це щастя, що він уник війни і сховався від призову? Адже він – офіцер, будучи на війні такий чоловік просто міг зрадити і перебігти на сторону ворога, він з переляку здатен на все, аби врятувати свою жалюгідну шкуру! Отже, добре, що він таки дезертир.
Тепер на суд читача виношу ці дві постаті: однаково зажерливі і захланні, хижі до державного (нашого!) майна, дерибанники вправні, хитрі, досвідчені. Політично абсолютно індиферентні до всіх – аби красти не заважали! Морально – самі розумієте, також, цікаві людці. Начальник охорони Карплюка, його довірена особа, яка забагато знала і мала виклик в міліцію, трагічно загинув – випав з вікна, яка втрата! Отже, ще й рішучий, як загнаний щур! Але із цієї пари Федорук виглядить таки достойніше – він не зрадив свою банду – Партію Регіонів в тяжкий для неї час. Свого часу прилаштував на тепле місце рідню, Карплюка того ж.
А Карплюк, окрім того, що має всі негативні риси Федорука, перераховані вище, і плюс спільна тяга до корупції, то ще й патологічний боягуз, не здатний допомогти своєму кумові (а за християнським каноном кум це кровний родич!), захистити свою країну (дезертир), підтримати свою партію (НО осталися без лідера, яка «істошно» верещить «Карплюк – наш мер!» на всіх мітингах і підтримує цього боягуза). От такого мера ми, ірпінці, обрали! Я кажу «ми обрали», бо хоча я і не голосував за нього, але він став мером в моєму місті! Кожен з нас повинен відчути сором за те, що обрано не просто дерибанника і корупціонера, а ще й до того ж боягуза, дезертира!
Ганьба нам!
Автор: Володимир ПАЛАМАРЧУК
