На дослідження тематики одруження та інших особистих взаємостосунків спонукала стаття Людмили Горбатої в №33-34 «Ірпінського Вісника» під назвою «Тенденції “цивільного шлюбу”». Авторка сама запросила до розмови на цю глобальну й одвічну тему, яка так чи інакше стосується кожного з нас. Засудивши явище «цивільного шлюбу» пані Людмила зажадала фактів та аргументів від його прихильників. Ну, що ж – їх також чимало.
Розповідають (і логіка підказує, що саме так і було) у давні часи хлопець з дівчиною спочатку певний час жили разом, а потім вже одружувалися. І то не завжди, а тільки після того, як жінка завагітніла. Якщо не склалося – розставалися і кожен шукав собі іншу пару. Без образ і особливих переживань.
Власне, й зараз це стає головною причиною багатьох розлучень. Тільки вже зі сварками, розбірками, розподілом майна і т. ін. Часто-густо ці фактори заважають людям культурно розійтися й зберігати потім нормальні стосунки.
Зараз на допомогу безплідним парам приходить розвинена медицина. «Допінги» на кшталт «віагри», штучне запліднення… По-перше, дорога процедура. П’ять тисяч гривень аж ніяк не стануть зайвими після народження дитини. По-друге, таке людське втручання у сакральне дійство часто негативно позначається на здоров’ї матері, а також дитини. Та й давно відомий жарт «пальцем роблений» у разі штучного запліднення перестає бути жартом. Або перетворюється на сумний жарт.
Звісно, добре, коли жінка знаходить в одному чоловіку й біологічного батька для своїх дітей, і їхнього вихователя, і утримувача сім’ї в матеріальному плані. Але якщо якійсь дівчині не вдалося знайти таке поєднання «трьох в одному», то цілком природно й логічно, що вона використовує для цього стільки чоловіків, скільки їй потрібно. Звісно для подібних випадків найбільш підходящі цивільні шлюби, окреме проживання з амурними зустрічами двічі-тричі на тиждень і т. ін.
До того ж чимало випадків, коли офіційне одруження залишається суто формальним. Коли з якихось причин подружжя не бачиться місяцями, а то й роками і кожен з них живе своїм особистим життя. То чи не краще жити природно й називати речі своїми іменами?
Ось такі думки з цього приводу кореспондент «Зорі Приірпіння» зібрав у бажаючих спілкуватися на дану тему:
Максим, шофер:
– Офіційно не одружений, хоча був не раз близький до цього. Але я твердо вирішив – по закону поберуся тільки з незайманою дівчиною. Адже відсутність у моєму паспорті штампу про одруження – це свого роду чоловічий відповідник дівочої цноти. Оскільки я, так би мовити, у цьому плані «дівственник», то й дружину хочу таку ж.
Валерій, 29 років:
– Мені вже кілька дівчат казали, що потрібно одружуватися. І кожна мала на увазі, що одружуватися потрібно з нею. От як воно виходить – з однією одружишся, інші образяться. Чоловік може ощасливити лише одну жінку. Це тільки жінка навпаки… (сміється). От мій товариш також часто говорить мені: «пора й тобі женитися». А бува посвариться зі своєю жінкою, прийде скаржитися мені на життя й каже: «Краще ти не женися». Ото й думай, як бути.
Олексій, 25 років:
– Вважаю одруження – це розвага для імпотентів. Гуляй доки гуляється. Я так і роблю. Буде мені за сорок, тоді подумаю про одруження. А поки що не бачу сенсу обмежувати свою сексуальність однією дівчиною.
Людмила, продавець:
– У 17 років наважилася на інтимні стосунки. З першого разу, як то кажуть, «залетіла». Свого хлопця я не любила, так просто бавилася з ним. Хотілося ж спробувати… Вирішила народити дитину й жити сама. Може потім знайшла б когось іншого. Проте баби насіли на мене: «Погоджуйся одружуватися!». Мусила їм підкоритися. Ще радянські часи були, так званий «моральний облік» намагалися тримати. Матері-одиночці тоді й квартиру давали, і допомогу виплачували, всілякі соціальні пільги були. А так що… залишилася без усього цього, а з чоловіком все одно через п’ять років розвелися.
Віталій, літератор:
– Жити повноцінним сімейним життям можна й без укладання офіційного шлюбу. Навпаки, формалізація взаємин може кинути тінь на щирі й безкорисливі почуття. Закрадуться сумніви – він (чи вона) прагне розпису, аби заволодіти його (чи її) майном, претендувати на чиєсь житло і т. ін. Цивільний шлюб залишає людину вільною, у тім числі і в матеріальному плані. От у нас хата оформлена на дружину, автомобіль на мене. Пральна машина, холодильник придбані як власність жінки. Телевізор та магнітофон числяться за мною. Якщо надумаємо розлучатися – кожен знає що забирати і що залишати. Така «готовність» загалом допомагає уникнути різких емоційних перепадів та всіляких демаршів і сцен з імітацією розлучення. Бо ж якщо спробувати на емоціях розійтися, то потім, так би мовити, не буде інформаційного приводу зійтися знову. На відміну від тих, кого в подібних випадках чекає тривала судова тяганина з розподілом майна. Така процедура неначе навмисно вигадана, аби люди мали нагоду знову помиритися й зійтися. Але подібні мотивації й ґрунтовані на них взаємини штучні, не природні.
Остап, підприємець, 37 років:
– Після одруження досить тривалий романтичний період сімейних взаємостосунків поволі перейшов у всілякі докори та розбірки. З’ясування стосунків хто, кому, чого й за що винен. Мало не дійшло до розлучення. Тоді у нашій сім’ї була скрутна економічна ситуація. Я перебивався випадковими заробітками. Вирішили сімейні проблеми, так би мовити, ринковими методами. За одне це спонукало мене стати на ноги, розпочати й розвинути власний бізнес. Секрет успіху напрочуд простий. Ми запровадили грошовий підхід в інтимних стосунках. Визначили таксу за якою я платив дружині за інтимні розваги. Спочатку це була невелика сума. По мірі розкручування свого бізнесу я збільшував виплату. Нині моїй жінці можуть позаздрити й елітні повії. Вона у свою чергу проявляє в сексі чимало фантазії, кмітливості й винахідливості.
Оксана, домогосподарка:
– З першим чоловіком з точки зору загальноприйнятої моралі було все як годиться. Офіційне одруження, спільне проживання, дитина… от тільки зі стосунками не склалося. Після того більше офіційних шлюбів не брала. Нині живу цивільним шлюбом. Мій чоловік не проти розписатися. Тільки виникає запитання: а що це нам дасть? Хіба що зайві витрати на весілля. Краще за ці гроші купити щось корисне дітям.
Марина, продавець:
– Якщо жінка в когось закохується – це означає, що вона хоче від нього завагітніти. Коли народжується дитина, кохання неначе переноситься з чоловіка на немовля. Внаслідок чого партнер відходить на другий план. Він може бути потрібним передовсім у соціальному плані, а не любовному. Така вже жіноча природа, й думаю, що не варто їй противитися.
Галина, співачка:
– У мене нейтральне ставлення до цивільного шлюбу. Я не можу сказати, що захоплюся чи засуджую людей, які вибрали такий спосіб спільного проживання.
Олександр, 33 роки:
– Офіційний розпис за звичай потрібен жінкам. Це може бути потрібно для облаштування матеріально-майнових стосунків чи просто, як слідування традиції. У свою чергу, чоловік одружується керуючись фізіологічної потребою – розраховуючи мати стабільний секс. Відверто кажучи, офіційне одруження вигідніше жінкам, ніж чоловікам. Адже воно надає чимало прав на спільне проживання та володіння житлом і майном, а також на його розподіл при розлученні. Натомість складно уявити ситуацію, коли чоловік схиляє законну дружину до інтиму використовуючи за аргумент печатку в паспорті.
Підготував Олександр НАКАЗНЕНКО
Анекдоти в тему
Хлопець у людному парку починає досить відверто мацати й роздягати свою дівчину. Спантеличено на нього витріщаються випадкові свідки, здивована цим і сама дівчина. Отямившись вона зупиняє кавалера пояснюючи:
– Я сказала «прелюдія», а не «при людях».
***********
Кажуть, що нині модна присутність чоловіка під час народження його жінкою дитини – це компенсація йому за відсутність при заплідненні.
***********
Чоловік до мене ставиться, як до собаки – вірності вимагає.
***********
Батьки подарували молодятам після одруження путівку на південний курорт. По поверненні запитали в доньки, що їй найбільше запам’яталося у далекій мандрівці. «Стеля в готельному номері», – відповіла молодиця.
