Післявиборчі роздуми з точки зору ефективності інформації політики

У нашому суспільстві часто-густо спостерігаються два крайні підходи з точки зору інформаційної політики. Один – це проводити регулярну роботу, якусь діяльність і при цьому її скромно замовчувати, навіть приховувати, принаймні, не популяризувати її у ЗМІ. Інша крайність – нічого не робити, або зробити щось на копійку, а пропіаритися на гривню.

Післявиборчі роздуми з точки зору ефективності інформації політики

У Карплюка й «Нових облич» доволі нормальне співвідношення у плані поєднання реальної роботи та її популяризації поміж електорату. Що й забезпечує непоганий результат. Хоча, до оптимального ще далеко. Просто, виграють завдяки тому, що ніхто й «поряд не валявся». Хоча працювати є над чим. Яскравий приклад – не потрапляння «Нових облич»  до Київської облради. Це «вилазять боком» прорахунки в інформаційній політиці.

Річ у тім, що на виборах місцевого рівня (у селищні та міські ради) за великим рахунком кандидати можуть обходитися і без реклами у ЗМІ. Оскільки кожен претендент на мандат  має можливість протягом виборчого періоду зустрітися мало не з кожним виборцем, відповідно поагітувавши за себе.

Коли ж справа доходить до виборів в обласну та Верховну Раду, то тут вже інший масштаб і вступають в силу інші чинники. Бо ж з кожним виборцем за руку не привітаєшся. Відтак, значно більший вплив на електорат мають ЗМІ, вплив яких, як свідчить практика, часто-густо недооцінюють діячі місцевого масштабу.

Рік тому Бучанському міському голові Анатолію Федоруку не вистачило якоїсь тисячі голосів виборців для здобуття депутатського мандату на виборах до Верховної Ради. Це при тому, що вже понад десяток років під його опікою виходить комунальна газета «Бучанські новини». Ще й досі  тисячним тиражем. Словом, як же треба себе не любити Анатолію Петровичу, аби довести інформаційну політику до такого рівня, що в Ірпінському регіоні явка виявилася меншою, ніж взагалі по округу, що, власне, й забезпечило перемогу його конкурентам.

Післявиборчі роздуми з точки зору ефективності інформації політики

На недавніх виборах місцевих рад, а саме до Київської обласної ради, на ці ж граблі наступили «Нові обличчя» з Володимиром Карплюком, зупинившись за кілька десятих відсотків до прохідного 5-% відсоткового бар’єру в облраду.

Місцеві комунальні ЗМІ, точніше преса (адже від радіо й телебачення у зародковому стані багато чекати не доводиться), і тут не спрацювали за ленінським принципом, що газета «не тільки колективний пропагандист і колективний агітатор, а й колективний організатор». Бо ж ні «Бучанські новини», ні «Ірпінський вісник» і цього разу не виступили організаторами виборчого електорату, який би міг ресурсом нашого регіону забезпечити прохідну квоту «Новим обличчям» не тільки у місцеві, а й обласну раду.

При тому, що одна й та сама картина повторюється від виборів до виборів. Вихваляння влади в совкому стилі комунальними ЗМІ перед виборами значною мірою нівелюється кількома випусками опозиційних «бойових листків». Вже не кажучи про апріорі слабкі позиції місцевої влади в інтернеті та телепросторі.

Післявиборчі роздуми з точки зору ефективності інформації політики

Відтак, Ірпінський регіон цього разу залишився без своїх представників в Київській обласній раді. Зрозуміло, що це може й буде мати негативні наслідки при вирішенні багатьох питань, які стосуються нашого регіону. Словом, робіть висновки. Тобто, електорат їх вже зробив. Тож цікаво чи спроможні їх зробити ті, хто начебто зацікавлені в ефективному впливі на електорат?

Олександр НАКАЗНЕНКО

 P. S. Після публікації цієї статті до редакції «Зорі Приірпіння» зателефонував очільник Ірпінської міської організації ВО «Свобода» Богдан Мельничук і повідомив, що за попередніми, поки що неофіційними даними – до Київської облради повинен таки війти один наш земляк – Ігор Домбровський. Добре, якщо так. Але навряд чи це можна вважати заслугою нинішньої влади та її комунальних ЗМІ. Швидше це досягнення не завдяки, а в супереч.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *