Тема будівництва багатоквартирного будинку по вулиці З.Алієвої навпроти парку Правика вже не раз порушувалася громадськістю та засобами масової інформації. Апеляції активістів до всіляких дозвільно-контролюючих органів також особливого результату не дали. Будівництво майже завершене, ведеться підготовка до здачі в експлуатацію. Нещодавно до редакції звернувся житель сусідньої з цим будівництвом садиби Петро Бєлянкін. Він показав цілу кіпу документації “епістолярних зносин” з різноманітними інстанціями. Більшість посадовців відписували, що ніяких порушень на цьому будівництві не виявлено. Проте, представники громадськості стверджують, що забудовник Віталій Нелюбін порушив чимало будівельних нормативів. Аби розібратися у цьому досить непростому питанні варто навести думки обох сторін протистояння будівництва по вулиці З.Алієвої.
– Згідно норм там повинна бути чотириповерхова будівля, – говорить Петро Бєлянкін. – У декларації зазначено, що будівля чотириповерхова, хоча здається в експлуатацію п’ять поверхів. Архітектурно-будівельний контроль на запит народного депутата говорить, що тут дійсно збудовано п’ять поверхів. Але ж сам архітектурно-будівельний контроль підписує декларацію про готовність до здачі об’єкта в експлуатацію, що це чотири поверхи, порушуючи законодавство України. У натурі бачимо тут п’ять поверхів. Пишуть, що чотири поверхи, плюс підвальний, плюс технічний. Але це не технічний поверх, а квартири п’ятого поверху. Технічний поверх таким не може бути.
На даній площі не можна такого будувати, оскільки з 10 соток ділянки будівля займає 5,2 сотки. Там 33 квартири. Немає де встановити дитячий майданчик, який має бути обов’язково. Де ви поставите хоча б одну машину?! Зараз вони вже звернулися до адміністрації міста, щоб їм виділили частину парку. 33 машини – це займе десь 20 соток землі, яку хочуть забрати від парку.
Забудовником порушується багато норм. Це і мінімальна площа забудови. Вона не відповідає території, на якій можна будувати цей будинок. Відтань між будівлями, поверховість будівлі, протипожежні відстані, розміщення майданчика для дітей, автостоянки, сміттєзбірники – це все порушене. Ви можете побачити в натурі, що тут немає де поставити жодної машини. Немає де поставити контейнер для сміття. Згідно нормативів, контейнер для сміття повинен розташовуватися на відстані мінімум 20 метрів. Що це буде? Контейнер і машини стоятимуть у парку Правика. Там вже виникла автостоянка. Поки що стоять 3 машини, а якщо їх буде 33? У деяких квартирах буде і по декілька машин. То тут з парку нічого не залишиться.
У 2010-му році Ірпінська міська рада видала дві ділянки по 5 соток на підставних осіб, які вони продали забудовнику Нелюбіну. Власники ділянок не мали права з нами не погоджувати. Аби не підписувати акт погодження з межуючими особами, вони заклали проїзд – одного боку 5 метрів, з іншого (від садиби П.Бєлянкіна – ред.) 90 сантиметрів.
Вони підключилися каналізацією до школи. У школі труба 100 міліметрів. Вони включають туди 150. Школа, а не будинок буде качати всі відходи в каналізацію тому, що в них насосної станції немає. Вони включилися в насосну станцію школи. Це місто буде платити.
Для об’єктивності, аби вислухати іншу сторону конфліктного протистояння, наш кореспондент звернувся за коментарем з цього приводу до власника ділянки, на якій зведено будинок, Віталія Нелюбіна. От яка вийшла розмова про конкретний об’єкт зокрема та його життєву філософію взагалі:
– Мій сусід по вул. Зої Алієвої на прізвище Бєлянкін – просто знахабнілим чином захопив частину території, визначену як проїзд загального користування, і намагається цим банальним шантажем та скаргами домогтися, щоб цю землю у нього не вилучили, – говорить Віталій Нелюбін. – Він самовільно обгородив її парканом, і самовільно використовує для власних потреб. Причому, він це зробив саме тоді, коли я вів перемовини з колишніми господарями щодо купівлі цієї ділянки. Він тоді чи то почув, чи то побачив, і наступного дня з’явився паркан, яким він відгородив загальний проїзд на 4 метри. Межа його території – рівно по стінці гаража. Все, що пригороджено з боку моєї ділянки – це не його земля. Допоки я не звертався ні в прокуратуру, нікуди, поки що ніяких протидій йому не чинив, але він вже написав на мене близько семи скарг до всіляких інстанцій, намагаючись чинити мені перешкоди де тільки можна.
– Ваш сусід каже, що фактично збудовано 5 поверхів, хоча максимально можливо 4. І взагалі призначення Вашої ділянки – індивідуальна житлова забудова, а не багатоквартирне будівництво.
– Пан Бєлянкін написав сім скарг, у мене було сім перевірок, але жодна з комісій не зробила ніяких зауважень. Все, що мною зараз збудовано – на законних підставах і ніяким чином не протирічить законодавству.
– Як буде вирішуватися проблема паркування автомобілів?
– Усе передбачене проектом – 15 паркувальних місць на 27 квартир. Як показує практика – достатньо парковок від половини кількості квартир.
– Будуть якісь зазіхання на парк Правика?
– Парк Правика на сьогодні має певні межі, визначені кадастром і землевпорядною документацією. Ні не міліметр ніхто в парк Правика не зайде. Питання в іншому. Територія парку від паркану Бєлянкіна починається через 12 метрів (можете подивитися кадастрові схеми – там все чітко визначено). Зараз там ґрунтова дорога завширшки 4 метри. Він вважає, що там, де закінчується дорога і починається парк. Але насправді визначена територія парку – 12 метрів від паркану – там повинна бути межа парку. Вся ця територія по ширині 12 метрів від паркану – вулиця Зої Алієвої, яка повинна бути облаштована, заасфальтована і т. ін. Подивіться, наприклад, на розміри цієї вулиці біля 12-ї школи. Там ширина проїжджої частини – 8 метрів, ще є тротуари, зелена зона. Разом – 12 метрів.
– Тобто, до цієї межі дерева будуть знесені?
– Дерева ні в якому разі не повинні зноситися. Вони повинні бути облагороджені, там повинна бути організована вулиця – проїзд. Рано чи пізно це буде зроблено. З мого боку була пропозиція своїм коштом облагородити цей проїзд, огородити його, облаштувати дитячий майданчик.
– Тобто, без знесення дерев?
– Звісно, ні в якому разі. Дерева – це наше багатство, яке потрібно зберігати. Дії Бєлянкіна під виглядом якихось благородних ідей переслідують його особисту мету – аби на огороджену ним землю ніхто не звертав уваги.
– Можливо, все таки він просто не хоче, аби біля його двору височів п’ятиповерховий будинок?
– Це спірне питання, Наприклад, я не захочу, аби поряд з моїм будинком був його будинок.
– Ви де живете?
– В Ірпені, у приватному секторі.
– Якби біля Вашого будинку звели щось подібне?
– Біля мене вже збудовано три такі самі будинки. Щоправда, на трохи більшій відстані.
– Тобто, Ви вважаєте нормальним явищем, коли у приватному секторі під виглядом індивідуального будівництва фактично зводиться багатоквартирний будинок?
– Є така річ, як презумпція невиносності: що не заборонене – те дозволене. Існують певні норми. Вони не порушені.
– Є певні норми відступу від найближчої будівлі.
– Звісно, все це дотримано. Сім разів перевірено. Як би там хоча б щось було порушене – цієї будівлі не було.
– Наскільки вірна інформація, що цей Ваш будинок підключений до каналізації сусідньої школи №1?
– Дещо навпаки – школа підключена до нього. Отримані технічні умови на каналізування. У школі поміняні насоси. Зараз ведуться роботи з підключення цієї каналізаційної системи по другій категорії. Вкладаються серйозні кошти. Без такої реконструкції ця каналізація працювала так собі – на чесному слові. До слова, цю каналізаційну систему споруджував також я. Це було у 2004-2005 роках. Тоді ця каналізаційна система споруджувалася на виконання технічних умов зі спорудження 14-поверхового будинку по вул. Тургенівській, 10. Тоді ця каналізація була споруджена із закладеними потужностями для розвитку. Тепер водоканал дав можливість (зі збільшенням потужності насосу) підключення по 2-й категорії електропостачання. Питання в іншому. Будь-яке будівництво – це творення. Жодне будівництво жодному сусіду ніколи не сподобається.
– Чому ж так?! Невже не можна зібратися людям з однієї вулиці й домовитися – всі будинку нашої вулиці не повинні перевищувати висоту 5 метрів (наприклад).
– Дивіться. Ви – власник земельної ділянки. Хочете збудувати певний будинок. Але сусіди Вам кажуть: а ми не хочемо, аби Ви будували такий будинок.
– Одна справа, коли це справді індивідуальний будинок на одну сім’ю. Зовсім інша справа, коли йдеться про 30-квартирний будинок. Це ж гамір, шум, обмежена інсоляція, вихлопи під вікном і т. ін.
– А якщо завтра Бєлянкін у свій будинок заселить десять сімей? У нього великий будинок. Він у нього зможе заселити десяток сімей. Хто йому в цьому може завадити? Я чи Ви?
– Це все фантазії, що він може захоче заселити. Ви ж одразу будуєте багатоквартирний будинок з квартирами на продаж.
– У будь-якому разі ми живемо в місті. У центрі міста. І рано чи пізно це місто – через 10, 20 чи 50 років все одно розвиватиметься, розростатиметься. Подивіться на Київ. Все одно приватний сектор витіснятиметься за межі міста. Споруджуватимуться більші об’єкти. Питання у тому, щоб все це робилося за Генеральним планом. З цим я згоден. Він на сьогодні затверджений і, думаю, навряд чи в майбутньому буде можливість будувати такі об’єкти.
– Так розумію, що правила гри повинні бути однаковими для усіх. Адже хтось купує ділянку, щоб збудувати собі справді індивідуальний будинок на один-два поверхи, а хтось будує одразу з квартирами на продаж. Це ж не нормально.
– Можливо, завтра Бєлянкін захоче зробити те саме.
– І його сусід буде протестувати…
– Взагалі, я ніколи не протестую ні проти якого будівництва. Я за розвиток, за будівництво тому, що будівництво – це творення чогось нового. Це розвиток міста – нові жителі, нові можливості, нові люди, нові податки. Якщо місто не розвиватиметься, воно через якийсь час перетвориться на село, з якого всі виїдуть до міста.
– Зараз навпаки, чимало людей, які ще за радянських часів прагнули оселитися в місті, нині шукають можливість жити в приватних будинках десь на окраїні чи, навіть, у глибинці.
– Раніше Ірпінь був окраїною. Зараз це самостійне місто, яке розвивається й зростає.
– Але ж можна будувати будинки справді на окраїні міста й не знищувати зелені насадження.
– Ви б хотіли жити на окраїні?
– Я відповім чого б я не хотів – купити чи збудувати будинок у приватному секторі, який би потім оточили «китайські стіни» по 5 чи 7 поверхів.
– До чого такі порівняння «китайські стіни»? Чому не «корейські»?
– Нехай буде «корейська стіна», що загороджує будинок з півдня.
– Нічого вона не загороджує. Тільки від такого ж будинку, який був навпроти – і все. Ні від чого більше вона не загороджує. Є певні норми інсоляції, які легко розраховуються, і ніяким чином його права (Бєлянкіна – ред.) не ущемлені. Інша справа, що він займається виробничою діяльністю – по суті, у нього невеличкий завод у центрі міста. Там займаються різанням металу, у нього в дворі виготовляють ворота, ремонтують машини, виконують зварювальні роботи… У мене питання: як у центрі міста поряд з сусідами, які хочуть жити в тиші, проводяться такі роботи? Чому це не робити десь за територією житлового сектору?!
– Логічно.
– Ніхто ж про це не говорить. Я ж ніяких скарг не пишу. Розумію, що у людини є певні інтереси. Він щось робить, щось творить. У цьому плані я йому не створюю жодних проблем. Нехай займається. Я його не чіпаю. Мало того, тільки-но почало виникати це питання, коли я побачив з його боку протистояння, то ми з ним зустрілися по-сусідськи, поговорили. Він сказав: «От у мене проблема – мені не буде де машину ставити». Я йому сказав: «Давайте зробимо так – я Вам куплю нову машину, і ми будемо жити по-сусідськи». Він сказав: «Добре». Я йому заплатив 5 тисяч доларів. Ми сіли у мене в машині – написали розписку. Уклали так би мовити, меморандум, що ніхто нікому не заважатиме (це було десь 2011-го року – до початку будівництва). Я йому передав гроші – після чого він подав на мене до суду. У суді потім сказав, що ніяких грошей я йому не давав. Що це наклепи. Мовляв, у розписці ж не зазначено, що він отримав ці гроші до підписання нашої угоди. Це не написано – значить я ці гроші не отримував. Хоча я видав йому 5 тисяч доларів. Він обманув мене, і обманює Вас, коли говорить, що бореться за те, аби поряд з ним не будували будинки. Він бореться за те, щоб у нього не забрали ту землю, яку він захопив. Це 4 метри від його гаража у напрямку моєї ділянки. Він там все вже розчистив, але паркан залишив. Розуміє, що захоплення незаконне. Проте, залишив паркан з надією, що цю землю йому ще вдасться зберегти. Я з ним не збирався сваритися, хотів вирішити питання мирно, заплатив йому гроші, про що ми підписали відповідну угоду. Незважаючи на це, він подає на мене в суди, пише скарги і т. ін. Хоча сам захопив цю територію.
Викладені позиції обох сторін конфліктного протистояння спонукають до роздумів та подальшого контролю й висвітлення ситуації довкола будівництва по вул. З.Алієвої. Про що будемо інформувати наших читачів.
