Уже стала хоч і новітньою, але історією недавня окупація нашого Приірпіння, зокрема курортного Ворзеля. Багато його жителів, на жаль, пішли у засвіти. Кому пощастило вижити в ті лихі часи, згадуючи жахіття окупації, потроху діляться спогадами про пережите…
Весь час рашистської окупації провела у рідному Ворзелі відома громадська активістка Юлія Полянська. Їй є багато чого розповісти про жахи пережитого внаслідок приходу так званих «визволителів», обстріли, обшуки, диверсійні групи, пошуки активістів… Як переховувалися та виживали у захопленому Ворзелі читайте далі в нашому інтерв’ю з Юлією Полянською.
– Пані, Юлія, розкажіть, будь ласка, як починалося вторгнення окупантів?
– Окупація селища розпочалася в кінці лютого. Важка техніка зайшла до селища центральними вулицями – Курортна і Яблунська зі сторони Бучі. Ми, місцеві жителі, тремтіли від страху в очікуванні росіян. На той момент селище частково було евакуйовано, але значна частина людей, понад 3 тисячі, залишалася у Ворзелі. В основному залишалися чоловіки, які в майбутньому створили тероборону, пенсіонери та молоді сім’ї. Самим важким моментом під час окупації став захват Кичеево, куди заїхало понад 300 одиниць важкої техніки: гаубиці, танки, БТР та ін. Селище було охоплене важкою технікою з обох сторін. Не можливо було вийти по воду та просто погуляти, бо російські солдати поставили блокпости в центральній та інших частинах селища. Окупанти перевіряли документи, проводили обшуки мирних мешканців, захоплювали будинки та поселялися в них. Біля кладовища російські військові організували табір з облаштованим побутом: польовою кухнею, душовими кабінами, місцями для важкої техніки. Загалом було облаштовано понад 300 копанок, де мешкали їхні солдати, та лунками, де стояли танки і гаубиці, які з сьомої години ранку до четвертої години дня обстрілювали міста Буча та Ірпінь.
Загарбники протягом всього часу здійснювали маршрутні до з метою повної окупації цих міст. Пам’ятаю момент, як ми з сім’єю сиділи в туалеті та тремтіли від страху, коли російські військові в черговий раз їхали колоною 120 танків до міста Буча. Вони зупинилися біля будинку та протягом 20 хв. стояли біля нас.
– Скільки людей було евакуйовано з селища?
– Загальна кількість евакуйованих міжнародною організацією «Червоний хрест» близько 150 машин та декілька автобусів. Кількість людей станом на 9 березня становила 1500-2000 чоловік. Вся площа селища була вщент заповнена ворзелянами, які через три блокпости покидали селище. Росіяни перевіряли машини та документи людей. Люди виїхали з селища о 15 годині дня.
– Скільки мешканців селища залишилися у Ворзелі?
– Загалом проблема з евакуацією була через брак інформування мешканців селища щодо організації цього процесу. Недостатня кількість автобусів призвела до того, що у селищі залишилося під час окупації 3000-4000 людей. Із 28 березня у селищі залишалося під окупацією понад 3000 людей, які ховалися від окупантів та обстрілів.
– Чи були підготовлені бомбосховища в Бучанському районі?
– Ні у селищі їх не було. На момент обстрілів не мали інформації стосовно бомбосховищ, де вони можуть функціонувати.
– Скільки людей були вбито і поранено в селищі за час окупації?
– У Ворзелі було вбито приблизно 70 людей. Але за неофіційною інформацією цифра набагато більша.
– Як хоронили людей?
– Через постійні обстріли змоги добратися до кладовища у мешканців не було. Снайпера РФ захватили по периметру центру Варшавську дорогу, біля кладовища саме тому, що там був розташований їхній військовий табір. Людей хоронили просто в дворах, без священників та належних ритуалів.
– Де був військовий шпиталь та як надавалася допомога пораненим?
– Медична допомога пораненим надавалася в польових умовах, через відсутності необхідних ліків та медичного персоналу. Організованим шпиталем для поранених став пологовий будинок, де була можливість надавати невідкладну допомогу пораненим бійцям та мешканцям Ворзеля.
– Чи було забезпечене селище медикаментами?
– На момент настання військових дій селище повністю не було забезпечене медикаментами та ліками. Через повну окупацію не було можливості логістичного сполучення та забезпечення ліками мешканців.
– Залишалися сім’ї з дітьми та люди з інвалідністю у селищі?
– Так у селищі загалом залишалося понад 100 дітей та велика кількість людей з особливими потребами.
– Якою була ситуація стосовно забезпечення водою та паливом?
– У березні через обстріли селище повністю втратило електрозабезпечення та водопостачання. Люди набирали воду у колодязях та у місцевому релігійному таборі «Відкрита Біблія», де також постійно отримували й іншу допомогу у волонтерському штабі.
– Скільки людей щоденно отримували гуманітарну допомогу у волонтерському штабі Відкрита Біблія?
– З перших днів окупації у селищі розпочав роботу волонтерський, штаб який прихистив понад 50 людей селища. Кожного дня людям надавалася комплексна допомога з ліків, їжі, води, зарядження телефонів та проживання у Євангелійській церві. Кожного дня понад 100 людей отримували всю необхідну допомогу.
.
– Наскільки Ворзель зазнав руйнацій? Чи була якась допомога на випадок надзвичайних ситуацій?
– Багато будинків було пошкоджено, але основний удар прийняв на себе багатоквартирний будинок по вул. Декабристів, куди попав снаряд від росіян і дотла згоріло понад 30 квартир. Пожежа палала згори до 4 ранку і завдяки зусиллям волонтерів та людей, вогонь не перекинувся на нижні поверхи будівлі. Пожежна частина селища Ворзеля була вивезена з нього. Єдине що залишалося людям – це самотужки набирати у відра води і гасити полум’я.
– Які найбільш постраждалі райони від обстрілів в селищі?
– Найбільш постраждалими районами від обстрілів були вулиці Молодіжна, Європейська, Лісова, Кленова та Декабристів.
– У регіоні діяли диверсійні групи?
– Протягом довгого часу у селищі Ворзель та міста Буча працювала безліч диверсійних груп, які інформували російських військових про фактичне перебування територіальної оборони активістів та журналістів.
– Чи були в окупантів списки наших активістів та волонтерів?
– На моментів обшуків та перевірки документів стало зрозуміло, що окупанти шукали саме певних людей, які мали чітку патріотичну налаштованість та громадянську позицію. Саме ці люди опинилися на межі між життям та смертю. Адже, на мою думку, їх хотіли вбити, або взяти в полон задля отримання інформації щодо захисників України.
– Людей брали у полон?
– Так. Людей брали у полон та примусово вивозили до Росії та Білорусії. У пріоритеті на переселення були діти та жінки.
– Чи збирали окупанти інформацію щодо мирного населення?
– Протягом всієї окупації російські військові під виглядом гуманітарної допомоги збирали списки мирних мешканців для фіксації та можливої роботи у проведенні референдуму зі зміни місцевої влади.
– Була якась взаємодія з органами місцевого самоврядування?
– Взаємодія з місцевою владою була неможлива через відсутність депутатів та відповідальних осіб під час повної окупації селища.
Спілкувався Олександр НАКАЗНЕНКО
