Звичай прикрашати на Новий рік ялинку походить з Німеччини. Оскільки це дерево залишалося зеленим і взимку, то стародавні германці вірили, що в ньому живе дух лісу, який оберігає всі рослини і тварин. Духа необхідно було задобрювати подарунками. Щороку, наприкінці грудня (коли розпочинався «сонячний» рік), вожді племен приходили до ялини і розвішували на її гілках подарунки – яблука, яйця, горіхи. Німецькі принцеси виходили заміж за іноземних принців і рознесли цей звичай по Європі. Російський цар Петро І, побувавши в зарубіжній Європі, наказав жителям своєї держави вітати одне одного з Новим роком і прикрашати ворота та будинки ззовні хвойними гілками. Встановлювати ялинку в будинку розпочали тільки в ХІХ столітті.
У Києві першу вдалу ялинку організувала дружина генерал-губернатора за допомогою близьких їй дам на початку 1880-х років. Вона поєднала її з великою лотереєю. Головними виграшами були арабський скакун із заводу графа Браницького і породиста корова. Лотерею влаштовували щороку на Різдво в Купецькому домі на Олександрівській вулиці. Там вся в прикрасах і свічках стояла ялинка. Люди ходили натовпом і звикали до нової розваги. Звідти ялинка перейшла до невеликої кількості багатих киян. Але середні й нижчі верстви київського населення тривалий час її не сприймали.
У 1909 році в Ірпені було відкрито першу школу, або як її тоді називали – народне училище для дітей обох статей. А 4 січня 1910 року в школі влаштували ялинку. На свято прийшли учні, їхні батьки і родичі. Дітям роздали подарунки і солодощі, а також запропонували молоко, тістечка і булки. Учні декламували оповідання, вірші і співали пісні. Потім грав грамофон. Очевидно, це була перша публічна ялинка в Ірпені.
А через чотири роки розпочалася Перша світова війна. Головним ворогом Росії стала Німеччина, і все німецьке вийшло з моди. Санкт-Петербург перейменували в Петроград. Синод Російської православної церкви заборонив ялинку як чужоземний звичай. Однак цей звичай уже укорінився серед наших православних народів. Тому ялинку ще раз заборонили комуністи. Уже як «попівський пережиток». Адже ялинки були різдвяними. Однак, схоже, більшовицька заборона мала такий же успіх, як і церковна. Тому, мабуть, світлі голови в Комуністичній партії вирішили протиставити новорічну ялинку різдвяній. І 28 грудня 1935 року в газеті «Правда» була опублікована стаття «Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку» за підписом секретаря ЦК КП(б)У Постишева. У школах і публічних закладах почали влаштовувати ялинки. Розпочалося виробництво ялинкових іграшок. В 1940-х роках стали випускати спеціальні поштівки з новорічними вітаннями. З’явилися оповідання про те, як Ленін бавився з дітками біля ялинки.
Проте приватно в багатьох родинах продовжували відзначати Різдво. А з розпадом СРСР це свято вийшло з підпілля. Отож, ми зараз відзначаємо Різдво, Новий рік та ще й старий Новий рік. Коли більшовики, запровадили григоріанський календар, як і в Європі, то вони не думали, що народ відтак святкуватиме аж два Нових роки. Католики і протестанти, на відміну від православних відзначають Різдво не 7 січня, а 25 грудня. Оскільки в наших установах разом працюють люди різних конфесій, то це стало підставою для святкування Різдва двічі. Так, наприклад, роблять в Ірпінській дитячій музичній школі. Ще в дореволюційні часи в Ірпені діяли православна церква, католицький костел і лютеранська кірха. Можна припустити, що ще в ті часи ірпінці дружно святкували всі свята. Отже, як бачимо, культурні люди використовують релігійне розмаїття не для чвар, а для збільшення свят, спілкування і дружби.
От тільки ялинку шкода. Дерева ростуть повільно, а зрубують їх швидко. Природоохоронці вже давно б’ють на сполох. Щоб зберегти красиве дерево, розпочали випускати синтетичні ялинки. Але ж більшість людей прагнуть ощасливити своїх дітей справжньою ялинкою з лісу. Та, може, достатньо загальноміської справжньої ялинки. А дома можна задовольнитися штучною. Поміркуймо над цим.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ,
директор Ірпінського
історико-краєзнавчого музею
