Кореспондентка «Зорі Приірпіння» Яніна Заліська, яка зараз проживає з сім’єю в Північній Ірландії, розповідає про особливості природи і людей цього самобутнього краю.
«Вічні +13» та привітні ірландці
Тут усі люди один з одним вітаються, навіть з нами, чужинцями для них. При чому не просто: привіт, а питають: як справи? Така традиція. Ірландці взагалі товариські, у хорошому сенсі цього слова. Не дивуйтеся, якщо хтось заговорить з вами в черзі, у кафе або на вулиці — це виключно соціальний аспект нації, частина їхньою культури. Незабаром це перестає здаватися дивним, і від подібного спілкування починаєш отримувати задоволення.
Місто, де ми живемо, має лише кілька висоток. Будинки переважно двоповерхові. Біля будинків немає високих парканів, все акуратно і доглянуто. Багато незвичних гарних рослин, а також на листі, рослинності біля дороги ніколи немає пилу. Можливо, тому, що часто ідуть дощі. Ні, постійно як з відра не ллє, і так, до них дійсно легко звикнути. Так, погода – мінлива. Сильні вітри, несподівані дощі, прохолодно. Але снігу і морозів тут не буває. Зими нема. Все стабільно: ніякої аномальної спеки, ніяких суворих мінусів — просто часті дрібні дощі, які ти вже не помічаєш (хоча бувають і зливи). А хмари! Я ніколи не бачила таких хмар, що прикрашають небо у найрізноманітніші відтінки синього кольору, аж до фіолетового. Загалом, погода дуже комфортна, показники середні – як тут жартують «вічні +13», і якщо дивитися без упереджень, то, як на мене, погода така як треба!
Велосипеди замість громадського транспорту
Громадський транспорт: його немає, і це незручно. У всіх місцевих – машини. Машини їздять нешвидко – до 50 км/г. Водії не сигналять і не кричать, якщо щось не подобається. Немає пішохідних переходів, щоб перетнути дорогу, треба натискати на вимогу біля світлофору. Багато їздять на велосипедах: цей транспорт до вподоби ірландцям різного віку і соціального статусу, він популярний у будь-яку погоду. Вже не в новинку побачити по дорозі офісних працівників у костюмах і дощовиках на велосипедах. Велосипедисти не можуть їхати по тротуарах. Треба або по спеціальних доріжках, або разом з машинами.
Також ірландці обожнюють собак. Якщо ви йдете по вулиці з собакою будь-якої породи, великою або маленькою, вам обов’язково будуть посміхатися; а якщо це цуценя – готуйтеся отримувати компліменти!
Все приходить швидко і через пошту
Ще одна цікава особливість. Тут все через пошту. Відкриваєш рахунок у банку – шукай листа із банківською карткою у поштовій скриньці. Реєструєшся в податковій – шукай листа у поштовій скриньці. Листи прилітають швидко з різних куточків планети. Про посилки ще нічого не знаю, бо не користувалася. Кажуть, що також швидко. Якщо нікого не застають вдома, посилку залишають перед дверима. Ніяких паспортних підтверджень, походів в поштовий офіс або нескінченних черг — прийшов додому і виявив знахідку в поштовій скриньці, або біля вхідних дверей. Листи нам просто залишають під порогом.
Шкільна демократія з двома видами форми для учнів
Школа в Ірландії для українців. У них є школи окремо для хлопчиків і для дівчаток, а також змішані. Ми в змішаній школі. Молодший Тарас – у початковій. Учитель намагається познайомитися з дитиною й пізнати її вподобання. Молодша школа тут з 4–5 років і вчаться до 6 класу. З 7 класу починається коледж.
Середня школа – з 13 років. Туди пішов Назар. На початку усіх нас запросили до школи і провели екскурсію. Є базові дисципліни: математика, англійська, спорт і мистецтво, усе інше – на вибір: деревообробка (у школі є майстерні), графіка, домашня економіка, інженерія, інформатика.
Також є шкільна форма, у кожної школи своя: спортивна й ділова. Три дні на тиждень ходять у діловій і два – у спортивній або навпаки, про це попереджають. Всім моїм дітям форму надали безкоштовно. Цікаво, що діти обов’язково ходять у білих сорочках і краватках щодня, тому нам видали по кілька сорочок на запас. Як мені пояснили, взагалі ірландці купують все самі, але сім’ї із низьким доходом можуть подати запит на допомогу із підготовки дітей до школи.
Мистецтво і спорт поділяються: це й малювання, і гончарство, й арт – кому що до смаку. Спорт також поділяється: обирають за особистими вподобаннями. У школі є все: верстати, планшети, проєктори тощо. Подача інформації у школі відмінна від нашої, багато ігрових моментів.
Харчують дітей за принципом шведського столу тобто у дітей є вибір. Ланч треба брати із собою. Діти часто знаходяться на вулиці, на свіжому повітрі. Граються у футбол (він тут дуже популярний), займаються різними іграми. Дітям учитись цікаво. Ніхто з учителів на дітей не кричить. Дітям молодшої школи дозволяють піти з уроку, якщо поганий настрій чи самопочуття. Для цього облаштована спеціальна кімната, де можна гратися, спати, є диванчики, м’які ліжка, пуфики, іграшки тощо. Можна почитати якусь книгу чи помалювати. Тут же є бібліотека. Дітей також возять на екскурсії, у ліс, гори, купатися на озеро тощо.
В Ірландії – чиста і безкоштовна вода. Ірландія не платить за воду. Зовсім. Тобто проживаючи в будинку/квартирі, ви не будете платити за воду. Тільки за газ/електрику, яка буде підігрівати її. Вода дуже чиста. Настільки чиста, що зовсім не залишає накип у чайниках.
Люблять їсти картоплю і все змішувати
Трохи про кухню. Ірландські кухарі дуже люблять все змішувати. Наприклад, в одній страві можуть готуватися і бекон, і картопля, і сосиски, і інші інгредієнти. Але картопля – основна в цій країні. Саме вона входить практично в усі ірландські супи, пироги, булочки, пиріжки і оладки. Популярністю користується як і звичайне картопляне пюре, так і картопляні млинці. Їх тут на всякий смак і вибір. До того ж, все у готовому вигляді – лише запікати чи підігрівати. Національною стравою є ірландське рагу. Під час його приготування використовують картоплю, баранину, цибулю, кмин та петрушку. Найголовніша вимога – страва повинна бути густою і поживною. Традиційний сніданок ірландця складається з смаженого яйця, бекону, сосисок, овочів та картопляного хлібу. У багатьох одна з перших асоціацій з Ірландією – пиво Гіннес. Що, загалом-то, вірно: сорт пива був створений саме тут, і користується великим попитом як серед місцевих жителів, так і серед туристів, а багато його вважають мало не цілющим напоєм.
