Бездомність не завжди ступінь морального падіння – у когось шахраї відібрали житло, когось вигнали родичі, а комусь просто нікуди йти після звільнення з ув’язнення. А ще й війна в кілька разів збільшила кількість тих, хто опинився на вулицях як великих міст, так і маленьким містечок і навіть селищ. І якщо влітку вони ще якось дають собі раду, то зима для багатьох навіть «бувалих» є страшним випробуванням. Щоб зігрітись вони змушені полегшувати долю зігріваючими напоями, а ночами ховатися по підвалах, горищах, сараях. 90% пожеж в підвалах і на горищах багатоповерхівок спричиняють особи без постійного місця проживання, які облюбували собі ці місця для ночівлі.
Найпопулярніший напій ірпінських бомжів – настоянка глоду. Випивши кілька пляшок вони можуть лягти спати там, де душа забажає. Результат – ампутація відмерзлих кінцівок і повернення назад на вулицю. Не рідко вони намагаються усвідомлено завдати собі шкоди, щоби перезимувати в умовах комфортніших від вуличних – лікарняних.
Ірпінчани не раз могли бачити сивоголового дядька-безхатченка, який дуже любить одяг білого кольору, але може і в дівчачій спідниці походити. Деякий час він спав на матраці на зупинці 18 та 20 маршрутки. Раніше він працював на кіностудії Довженка, потім втратив все і моральність частково теж. Розповідав, що навіть в одному з фільмів потрапив в кадр – у масовці – ніс гроб, чи танцював з ним.
А ще була цікава парочка: жіночка і циган. Постійно вони під ручку, постійно освідчувалися одне одному в коханні і постійно п’яні. Інколи він її бив, від того великого кохання. Бив просто на вулиці, несподівано. У самого не було на одній нозі пальців і на руці теж. Якось вони в 2012 році лягли спати під аптекою, і тоді я побачила, що в нього ще й гангрена, бо лягли вони без взуття і з розстібнутим одягом. Їм викликали «швидку», яка на диво швидко приїхала, хоча зробити нічого окрім пари уколів не змогла. Підслухавши одного разу їхню розмову дізналася, що ночують вони часто в Гостомелі в якомусь сараї. Власник сараю не дуже тому радів, але й не перешкоджав. В 2013 році циган помер.
Місяць назад в Фейсбуці з’явився пост, в якому жінка повідомляла, що не знає, що робити з трупом бомжихи.
Виживання таких людей в холодну пору року напряму залежить від допомоги інших людей. Хтось дає теплий одяг і взуття, хтось підгодовує. А хтось й дає їм притулок. Але так щастить небагатьом. Влада ж досі не створила достатньої кількості закладів, де б бездомні могли перебувати бодай зиму.
Результати пошуку в Гуглі відкривають картину, де перші дві сторінки – суцільні притулки для тварин. Десь посеред другої Радіо Свобода пише, що у Київській області немає жодного закладу для безпритульних.
По Києву в Гуглі є інформація про 3 притулки. В одному з них на ночівлю приймають тільки тих безхатченків, останнє місце прописки яких – в Києві.
Проте, паспорт, а, відповідно, й інформація про реєстрацію зникає на вулиці протягом першого тижня. Таким чином, більшість офіційно київських безхатченків претендувати на ліжка в притулку не можуть.
В інших вартість ночівлі від 4 до 12 гривень.
Відповідно закону – безпритульна людина – це та, яка не має ніякого майна. Таких людей в Україні практично немає. Тому що в когось є завалена хата, у когось – метр квадратний в приватизованій квартирі, яка перетворилася на притон, і людина не може туди повернутися.
«Тобто під категорію безпритульності попадає дуже мало людей. Існують центри тимчасового обліку безхатченків. Там і встають на облік ті, хто попадає під цю категорію. В Києві це, по-моєму, півтисячі чоловік», розповів активіст «Спільноти Святого Егідія» Юрій Ліфансе.
Директор Будинку соціальної опіки Ірина Копотун з досвіду знає, що місць у «костелах» для бомжів вистачає, однак вони самі обирають вулицю.
Біда в тому, що люди не хочуть у притулок, а тим більше такий, де кілька гривень треба платити. Але іншою причиною відмови від ночівлі в такому закладі є страх – страх мабуть же ж не безпідставний. Одні бояться поганого ставлення, інші міліції.
Але задача міліції проводити роз’яснювальну роботу. Аби бездомні знали, що можна прийти погрітися, прийняти душ, випити гарячого чаю, пообідати, поспати і піти геть. Бо їх у будинку нічного перебування ніхто тримати не буде і в тюрму садити безпідставно теж.
У зв’язку з великою кількістю біженців у Луцьку, наприклад, хочуть створити спеціальний центр, аби допомагати людям стати повноцінними громадянами суспільства, адже серед біженців багато пристойних людей, які втратили все і їм потрібна допомога.
Велика кількість безхатченків на вулицях, аферисти, які заробляють на жебракуванні, аморальна поведінка породила в багатьох байдуже звикання з проблемою.
Потрібно розуміти, що багато тих, хто зараз на вулиці також думали: «зі мною такого ніколи не станеться». Це не значить, що ми повинні забрати когось з вулиці, але чому ні, чому б не дати їм житло? У своєму домі з назвою Ірпінь.
Таким чином опиняємося перед дилемою – відмовити нужденним, або накликати на місто біду. Будувати притулок, чи не будувати? Відповісти на це питання може лише ірпінська влада і олігархи.
Автор: Надія ФЕДЦОВА
