Або Народ має ту владу, яка… краще організовує й проплачує вибори
Такий підсумок напрошується з недавнього голосування 31 жовтня у Приірпінні. Втім, за інформацією з інших регіонів України – у більшості з них картина аналогічна.
За «регіони» – стрункими рядами
Заздалегідь до дня «народного волевиявлення» агентура грошовитих кандидатів а в Ірпені проводила «маркетинг» щодо готовності виборців продавати свої голоси. Цікава деталь – це не стосувалося округів №№ 10 та 11, де розташовані гуртожитки студентів та курсантів Податкового університету. На цих дільницях був задіяний адмінресурс – в якості згаданих студентів і курсантів. У своїй більшості – це аполітична аморфна маса, яку в наказово-добровільному порядку спонукали голосувати, за для чого кожен мусив вистояти по годині-півтори в черзі за бюлетенями. Звісно, аби майбутнім податківцям дозволили голосувати в «довільному режимі», то у кращому разі на дільниці прийшла б десята частина від тих студентів та курсантів, які попри виснажливі черги і штовханину за бюлетенями віддали свій голос.
Через дивовижно надмірну виборчу активність майбутніх податківців на дільниці №11 голосування затягнулося до 23-ї години. Двоє закоханих наче забувши про все на світі, у тім числі й вибори – цілувалися у виснажливій черзі за бюлетенями.
Не важко здогадатися за кого переважно голосували студенти й курсанти НУДПСУ – за Партію регіонів та її висуванців у відповідних округах. У корпусі податкового вузу, де була утворена дільниця №11, залишилися забуті агітки для студентів, які за своєю формою і змістом нагадували таку собі «інструкцію з користування бюлетенями». Аналізуючи їхній вибір, можна сказати, що близько 20 відсотків примусово-волевиявлених проголосували по-своєму, решта ж – згідно з «інструкцією».
Це й забезпечило регіоналам потрібний результат по всіх списках. Втім, не скрізь однаковий. Все ж таки ті, хто активно попрацювали зі студентським електоратом – отримали хоч і не переважну, але вагому підтримку, яка перевищила вищеозначену цифру 20%. До Вашої уваги деякий аналіз на прикладі дільниці №11. Партія регіонів та її мажоритарними там набрали по 700-800 голосів, залишивши далеко позаду всіх конкурентів. Водночас, підтриманий «регіонами» на посаду міського голови Володимир Скаржинський набрав 575 голосів. Значний відтік адмінресурсного електорату податківців від «свого» кандидата був на користь Володимира Карплюка – 310 голосів.
Все ж таки далася взнаки первинна підтримка й «розкрутка» цього кандидата ректором НУДПСУ Петром Мельником. Відтак, свідомість багатьох підлеглих вже не встиг «перекрутити» назад, оперативно «переформатовуючи» під іншого кандидата.
Можна «розкрутити» навіть коня
Щодо підтримки П.Мельником на мера Ірпеня В.Карплюка – окрема історія.
Ректор Податкового університету й за сумісництвом народний депутат ВР від Партії регіонів у передвиборчий період поводився як господар всього Ірпеня, не зважаючи не те що на своє партійне оточення місцевого рангу, а й на позицію «верхів». Унаслідок чого Петро Володимирович надумав одноосібно вирішувати: хто повинен висуватися від регіоналів у мери міста й стати міським головою. У бажанні бачити у цьому кріслі Карплюка вже надто очевидно проглядалася особиста примха Мельника. Втім, знайшлися в Ірпені та «у верхах» партії люди, в яких була інша думка з цього приводу.
За неофіційною інформацією з конфіденційних джерел, що заслуговують на довіру, події розгорталися наступним чином. Побачивши такі передвиборчі ігрища Петра Мельника, нині проголошений міським головою, а тоді ще навіть не кандидат на цю посаду – Володимир Скаржинський – «через голову» ректора НУДПСУ безпосередньо звернувся до свого давнього знайомого нині Прем’єр-міністра України Миколи Азарова. Після чого партійне керівництво поставило Мельнику ультиматум: якщо мером Ірпеня стане Карплюк – то покладеш партійний квиток на стіл! З усіма випливаючими наслідками. Тобто Петро Володимирович міг втратити посаду ректора Податкового університету. До слова, може хто не знає: НУДСПУ – це державний навчальний заклад, а не приватна комерційна структура Мельника. Тож ввімкнувши задній хід, співочий ректор-депутат (слід визнати, що на відміну від Поплавського Мельник справді має гарні вокальні дані) доклав чималих зусиль, аби мером Ірпеня став не Карплюк, а Скаржинський.
Звісно, прикро Карплюку через невизнану перемогу. Проте з іншого боку, слід розуміти, що над його кумами-кукловодами, які його «розкрутили» буквально за кілька місяців до виборів, стоять інші – ще вагоміші й впливовіші кукловоди. Відтак, для справжньої перемоги кандидату необхідно самому по собі являти щось вартісне, а не бути всього-на-всього продуктом фотошопу й піар-технологій.
Ректор Податкового університету й за сумісництвом народний депутат ВР від Партії регіонів у передвиборчий період поводився як господар всього Ірпеня, не зважаючи не те що на своє партійне оточення місцевого рангу, а й на позицію «верхів». Унаслідок чого Петро Володимирович надумав одноосібно вирішувати: хто повинен висуватися від регіоналів у мери міста й стати міським головою. У бажанні бачити у цьому кріслі Карплюка вже надто очевидно проглядалася особиста примха Мельника. Втім, знайшлися в Ірпені та «у верхах» партії люди, в яких була інша думка з цього приводу.
За неофіційною інформацією з конфіденційних джерел, що заслуговують на довіру, події розгорталися наступним чином. Побачивши такі передвиборчі ігрища Петра Мельника, нині проголошений міським головою, а тоді ще навіть не кандидат на цю посаду – Володимир Скаржинський – «через голову» ректора НУДПСУ безпосередньо звернувся до свого давнього знайомого нині Прем’єр-міністра України Миколи Азарова. Після чого партійне керівництво поставило Мельнику ультиматум: якщо мером Ірпеня стане Карплюк – то покладеш партійний квиток на стіл! З усіма випливаючими наслідками. Тобто Петро Володимирович міг втратити посаду ректора Податкового університету. До слова, може хто не знає: НУДСПУ – це державний навчальний заклад, а не приватна комерційна структура Мельника. Тож ввімкнувши задній хід, співочий ректор-депутат (слід визнати, що на відміну від Поплавського Мельник справді має гарні вокальні дані) доклав чималих зусиль, аби мером Ірпеня став не Карплюк, а Скаржинський.
Звісно, прикро Карплюку через невизнану перемогу. Проте з іншого боку, слід розуміти, що над його кумами-кукловодами, які його «розкрутили» буквально за кілька місяців до виборів, стоять інші – ще вагоміші й впливовіші кукловоди. Відтак, для справжньої перемоги кандидату необхідно самому по собі являти щось вартісне, а не бути всього-на-всього продуктом фотошопу й піар-технологій.
Потрібно, щоб за лідером йшли справді ідейні люди, а не куплені за гроші чи обіцяні посади. Таку підтримку можливо здобути тільки роками кропіткої роботи, а не за рахунок кількамісячної «розкрутки». Передвиборчий «бліц-кріг» рекламної кампанії Карплюка на посаду мера Ірпеня наштовхує на думку, що в цьому місті можна «розкрутити» й обрати на найвищу посаду навіть коня.
До речі, зверніть увагу на цього красеня, що випасається в заплаві річки Бучанки, яка розділяє… чи то пак об’єднує два сусідні міста. Інформацію про зустрічі з цим конем, а також про його партійність та номер у виборчому списку – шукайте у своїх поштових скриньках.
«Карусел, карусел, мало денег – пролетел!»
Це так би мовити ліричний відхід перед переходом від виборчого адмінресурсу до такого ж впливу капіталу на «народне волевиявлення». На дільницях вільних від мельниківського адмінресурсу вирішальну роль відгравали гроші. Тобто підкуп виборців шляхом так званих «каруселей». Один голос коштував від 50 до 100 гривень, хоча в деяких випадках пропонували й більше. З одного боку такий виборчий цинізм став наслідком постійних переносів дати виборів та невизначеності законодавства – тобто правил гри, за якими повинен проходити виборчий процес. Відтак, грошовиті кандидати не ризикували заздалегідь вкладати великі гроші в агітацію, оскільки фактично, до липня місяця залишалось невизначеним – кого і як потрібно пропагувати (яких людей, партії, блоки, громадські організації і т. ін.). Тож олігархи місцевого масштабу дочекалися остаточного прийняття виборчого закону та завершення наступного затяжного процесу реєстрації кандидатів і партій, а потім за короткий час не придумали нічого кращого, аніж просто скупити потрібну кількість голосів виборців.
Втім, це тільки одна сторона медалі, тобто причини, через яку виявилися можливими такі «коники» на недавніх виборах. Інша складова таких махінацій з продажними бюлетенями – це зневіра самих людей. Причому, зневіра не тільки в реальності проведення чесних виборів. Ще більша зневіра – в ефективності їхнього вибору. У чому найбільша «заслуга» попередньої влади (обрана в 2005-2007 роках – нині вже дожила свого політичного віку), яку ми начебто чесно обирали – проте від її діяльності склалося таке враження, що нам цих марновладців чорти з пекла призначили в ультимативному порядку. Унаслідок чого чимала частина свідомого електорату або ж зігнорувала місцеві вибори-2010, або цинічно продавали свої голоси, вважаючи, що все одно новообрана влада нічого доброго не зробить і єдина користь, яку вона може принести – це сотня-друга гривень під час самих виборів.
Відтак, тепер можна перефразувати відоме прислів’я «Народ має ту владу, на яку заслуговує». За підсумками виборів до місцевих рад 2010 року тепер ця сентенція звучить так: «Народ має ту владу, яка… краще організовує й проплачує вибори».
Втім, це тільки одна сторона медалі, тобто причини, через яку виявилися можливими такі «коники» на недавніх виборах. Інша складова таких махінацій з продажними бюлетенями – це зневіра самих людей. Причому, зневіра не тільки в реальності проведення чесних виборів. Ще більша зневіра – в ефективності їхнього вибору. У чому найбільша «заслуга» попередньої влади (обрана в 2005-2007 роках – нині вже дожила свого політичного віку), яку ми начебто чесно обирали – проте від її діяльності склалося таке враження, що нам цих марновладців чорти з пекла призначили в ультимативному порядку. Унаслідок чого чимала частина свідомого електорату або ж зігнорувала місцеві вибори-2010, або цинічно продавали свої голоси, вважаючи, що все одно новообрана влада нічого доброго не зробить і єдина користь, яку вона може принести – це сотня-друга гривень під час самих виборів.
Відтак, тепер можна перефразувати відоме прислів’я «Народ має ту владу, на яку заслуговує». За підсумками виборів до місцевих рад 2010 року тепер ця сентенція звучить так: «Народ має ту владу, яка… краще організовує й проплачує вибори».
Ще один повчальний висновок з виборчих маніпуляцій. Багато хто протягом кількох попередніх років невтомно працював (у владі чи при ній) над утвердженням принципу, що все купується й продається – тепер самі стали жертвами такої діяльності – у них не вистачило грошей (чи просто вміння ними розпорядитися) на депутатські мандати. Ці діячі, фактично, відсторонивши територіальну громаду від участі в управлінні містом, нині пожинають свої плоди, виявившись непотрібними ні новій владі, ні громаді. Тепер з острахом очікують, що ж воно далі буде…
А буде от що. Ще влітку задовго до виборів Володимир Скаржинський висловив думку, що незалежно від підсумків виборів до місцевих рад, після їхнього завершення державна влада ще дужче «закрутить гайки» на місцях. Думаю, що Володимир Данилович не помилився. Тож цілком можливо, як нинішні типу переможці зухвало й цинічно повелися з виборами й виборцями – так само центральна влада «построїть» місцеві ради разом. От тоді народ справді потішиться. Видається, що ПР – саме та партія, яка найбільш спроможна сказати своїм свіжообраним у такому стилі: йшли у ради, обіцяючи для людей працювати – тож давайте працюйте! А якщо не виходить «відбити бабки» вгачені у вибори – то це ваші проблеми.
Замість епілогу
Цікаво, чому зараз в Ірпені ніхто не чистить вулиці й переходи? Чому всі ці активісти перестали латати дірки в асфальті, спилювати й вивозити аварійні дерева? Хоча б поздирати зі стовпів та інших примітних місць ту агітацію, яку так рясно наліпили де тільки можна якщо не всі, то більшість партій та кандидатів.
Втім, слід зазначити, що й після виборів якісь роботи по благоустрою в Ірпені все ж таки ведуться – це студенти Податкового університету прибирають листя. Щоправда, тільки в районі свого навчального закладу. Все ж таки адмінресурс в деяких випадках можна використовувати на користь територіальної громади.
На жаль, такі поодинокі приклади – виняток, а не правило післявиборчого життя. Вибори минули… Але ж роботи в Приірпінні доста, окрім незбираного листя. Скоро випаде сніг. От кинути б всю цю виборчу масовку на розчищення від снігу та льоду наших тротуарів та доріг. А ще на фарбування під’їздів, очищення прибудинкових територій, тротуарів, вулиць, збирання сміття в лісопаркових зонах. Словом, при бажанні роботи вистачить. Тож, шановні кандидати (передовсім до Верховної Ради наступного скликання, яку цілком ймовірно переоберуть вже наступного року) – можете починати!
На жаль, такі поодинокі приклади – виняток, а не правило післявиборчого життя. Вибори минули… Але ж роботи в Приірпінні доста, окрім незбираного листя. Скоро випаде сніг. От кинути б всю цю виборчу масовку на розчищення від снігу та льоду наших тротуарів та доріг. А ще на фарбування під’їздів, очищення прибудинкових територій, тротуарів, вулиць, збирання сміття в лісопаркових зонах. Словом, при бажанні роботи вистачить. Тож, шановні кандидати (передовсім до Верховної Ради наступного скликання, яку цілком ймовірно переоберуть вже наступного року) – можете починати!
Автор: Олександр НАКАЗНЕНКО
