Пропонуємо Вашій увазі бесіду з головою Ірпінського суду Людмилою Саранюк.
– Людмило Павлівно, Ви в системі судочинства вже більше двадцяти років… І все ж, що спонукало одягнути суддівську мантію, адже це дуже нелегка професія, пов’язана з долями людей, емоціями, і найчастіше негативними…
– У мене теж в вборі професії теж не обійшлося без емоцій. Якось, коли ще була школяркою побачила телефільм, назва котрого «Іменем закону», мене дуже вразив сюжет. А фабула телефільму, якщо коротко, наступна. Хлопець проводжав дівчину й зустрівся з компанією нетверезих молодиків, які зухвало почали чіплятися до його обраниці. На її захист став коханий, та в цій сутичці, оскільки сили були не рівні, хлопця вбили. Потім був судовий процес, сльози матері хлопця та його дівчини, я теж плакала, бо пережила велике душевне хвилювання, а ще зрозуміла, що це не остання життєва драма. Ще тоді, навчаючись в восьмому класі, вирішила присвятити себе правосуддю, щоб зло завжди було покаране, бо тільки так його може стати менше. Почала цікавитися юриспруденцію, вивчати систему судочинства, прокуратури. Хоч батьки мріяли про іншу кар’єру для мене, я пішла на юридичний факультет КДУ імені Тараса Шевченка. Після закінчення вузу пройшла стажування в Києво-Святошинському суді.
– Давно в працюєте в Ірпінському суді?
– З 1989 року, починала на різних посадах, була рядовим суддею й заступником голови суду. Великі слова подяки хочу висловити моєму попереднику голові Ірпінського суду Царенку Валентину Андрійовичу. Він мав великий досвід суддівської роботи, оскільки до Ірпінського суду пройшов велику школу життя, а ще був людиною великої душі. Звертання «Ваша честь» під час судових процесів для нього мало великий зміст.
– Перші справи були складними?
– Доля так розпорядилась, що, коли стала суддею, відразу почала їх розглядати. Одна із них була про дуже аморальний інцидент між в’язнями в Бучанській колонії. Я тоді дуже розхвилювалася й прийшла до голови суду, мовляв, не зможу її вести. Валентин Андрійович знайшов мудрі поради, заспокоївши мене. Його поради згадую до сьогодні. І не тільки я, а багато інших людей, які зверталися до нього за справедливими рішеннями.
– Чи не торкнулася люстрація Ірпінського суду?
– Поки що таких матеріалів немає. Незабаром суддівського корпусу побільшає до дванадцяти – до нас із зони АТО прибуде двоє суддів.
– Людмило Павлівно, що можете сказати про тенденції Ірпінської Феміди?
– У провадженні суду багато адміністративних, сімейно-побутових справ, на жаль, має місце насилля в родинах. Не зменшується правопорушень зі зберіганням та збутом наркотиків, а також фактів крадіжок майна громадян наркозалежними. Є багато позовів від банківських установ щодо кредитних договорів. Левова частина цих справ спричинена подорожчанням долара та євро.
– Чи великі суми заборгували жителі нашого регіону банкам?
– Ви знаєте, наразі кредитори звертаються до суду навіть із заборгуванням у тисячу гривень. А ще в нас була в провадженні справа, котра стосувалася невиконання кредиту на 5 мільйонів євро.
– Мабуть, це було пов’язано із якимсь масштабним бізнес-проектом, яке рішення виніс суд?
– Про масштаби говорити не буду, лиш скажу, що кредити брали під налагодження виробництва пластикових дверей та вікон. Згідно закону ми змушені були задовольнити вимоги кредитора. Також сьогодні багато позовів до пенсійного фонду у зв’язку з урядовою постановою щодо виплати надбавок, і хоч ми підтримуємо в цьому сенсі людей, однак судові рішення через брак коштів не виконуються.
– Чи збільшилася кількість кримінальних справ, якщо зважити на війну на східних кордонах та наплив переселенців?
– Сьогодні ми можемо порівняти статисти стичні дані за 2013 та 2014 роки. Так от, в 2013 році на розгляді Ірпінського суду перебувало 1529 справ, а в 2014 році — 2059. Як бачимо, невтішне зростання.
– Чи розглядалися в суді замовні вбивства та злочини, скоєні з політичних мотивів?
– У минулому році виголошено вирок щодо намагання здійснити замовне вбивство, котре було спричинене з корисливих мотивів – главу родини «приговорила» дружина» з сином. Злочин був вчасно викритий, а за посягання на життя, горе-замовники понесли суворе покарання. Щодо злочинів, спричинених з політичних мотивів, таких справ у нашому провадженні не було.
– Давайте поговоримо про таку злободенну тему, як земельна, навколо котрої багато негативу.
– На сьогодні ми винесли багато рішень, підтримуючи позиції прокуратури щодо повернення земельних наділів в державний фонд.
– Ці рішення стосуються всіх населених пунктів Приірпіння?
– Так — від Ворзеля до Коцюбинського.
– А чи розглядав суд справи з прояви організованої злочинності?
– Не так давно ми винесли вирок стосовно одного незаконного формування грабіжників, які промишляли, погрожуючи зброєю, в ювелірних магазинах Київської та Житомирської областей. Завданий ними збиток обраховувався понад три мільйони гривень. Усі вони отримали законні покарання – від 8 до 10 років. Також хотіла б зауважити, останнім часом побільшало справ, що стосуються поділу спадщини, договорів довічного утримання. Не раз доводилося дивуватися, розглядаючи їх, коли родичі, брати чи сестра, засліплені наживою, не можуть по мирному поділити майно. Хотілося б закликати всіх до мудрості: адже мир в родинах й успіх в житті, в першу чергу, залежить од миру в душі.
– Наскільки мені відомо, до Вас в Ірпені звертається багато простих людей, як до останньої інстанції, навіть приходять люди зі своїми сімейно-побутовими скаргами.
– Це дійсно так, особливо, до нас йдуть люди похилого віку, як вже зазначала нерідко доводиться розглядати справи, коли одинокі люди укладають договори довічного утримання, а їх опікуни не належно їх виконують, або зовсім ігнорують. Та бувають і ще більш жорстокі випадки. От нещодавно особисто до мене звернулася літня жіночка з Ворзеля, яка опинилася в надзвичайно скрутній ситуації. Вона по договору дарування «відписала» садибу синові, і той увійшовши в права господаря, почав нехтувати рідною матір’ю, якій забракувало місця в рідній домівці. Хоч закон, згідно договору дарування, був на боці кривдника, але я, зваживши на всі обставини, прийняла рішення на підтримку матері. Інколи закон розходиться з життєвою мудрістю, але коли є певні обставини та можливість, я завжди приймаю рішення на користь мудрості. Від себе хотіла б наголосити, що коли в жителів нашого регіону є складні проблеми, і вони не можуть знайти відповідей у нашому суді, приходьте особисто до мене.
Спілкувався Валентин СОБЧУК
