Пригадуєте хохму з давнього радянського фільму про старика Хотабича. Потрапивши на футбол здивувався: чому це всі гравці бігають за одним м’ячем? Цій проблемі можна легко зарадити – вирішив Хотабич вириваючи волосинку зі своєї бороди. За мить у кожного футболіста з’явилося по м’ячу. Але ж у такому випадку зникає сенс гри – доречно зауважив інший герой фільму. З цим важко не погодитися.
Проте, схоже, не всі це розуміють. Наприклад, в Ірпінській міській раді нещодавно почала розвиватися ситуація за аналогічним сценарієм. Тільки з тією різницею, що гравці не футболісти, а депутати, й граються не м’ячем, а печаткою. Донедавна, як і належить за правилами чиновницької гри, вона була єдиною на всю міськраду. Ставить її відтиски на документах за посадою секретар Ірпіньради. Той, що при владі. За час каденції нинішнього депутатського корпусу печатка вже неодноразово, як футбольний м’яч, перепасовувалася з одних рук до інших: Ольга Олійнич – Ігор Білецький – Ігор Вишняков – Богдан Мельничук… 27-го червня, внаслідок відомих подій в Ірпіньраді, ще один депутат Юрій Денисенко став вважати себе чинним секретарем міськради. Натомість Богдан Мельничук продовжує вважати себе легітимним секретарем. У контексті цієї катавасії довкола секретарського крісла, яке наразі автоматично робить посадженого у нього виконуючим обов’язки міського голови Ірпеня, Денисенко після невдалої спроби заволодіти печаткою міськради надумав піти іншим шляхом – старого Хотабича. Довго не морочачи собі голову, він вирішив виготовити іншу печатку.
Відтак, слідом за другим секретарем міськради з’явилася і друга печатка органу влади. І це – тільки початок. Як відомо, зараз позивається Володимир Скаржинський щодо свого поновлення на посаді міського голови. Тобто, він подав позов проти Богдана Мельничука, вважаючи його не чинним секретарем та в. о. міського голови. Після подій у міськраді 27-го червня ще виникає запитання до кого тепер потрібно позиватися Скаржинському – Мельничука чи Денисенка? Як підказує юридична практика й елементарна логіка – Володимиру Даниловичу варто “запаралелити процес”. Тобто позиватися одночасно до одного й іншого – а там вже, як карта ляже. До речі, про всяк випадок варто попіклуватися про виготовлення ще третьої печатки. Бо ж раптом відновить суд Скаржинського на посаді, а ні Мельничук, ні Денисенко не захочуть ділитися своє печаткою, кожен вважаючи себе легітимним в. о. міського голови.
Все це виглядало б досить смішно, аби не було так сумно. Наприклад, простим людям, рішення яких потребують візування печаткою Ірпіньради. Тепер думай: якої з них? Наприклад, щодо виділення та узаконення земельних ділянок. Сайт “Громада Приірпіння” розмістив цікаві документи щодо мотивацій одного землевиділення та оперативності реагування на нього депутатської комісії.
26-го червня І.Л.Лехман (не так давно звертався до Скаржинського, прохаючи його повернутися до виконання обов’язків міського голови) подає заяву щодо виділення восьми з лишком соток по вулиці Київській в Ірпені, і вже 3-го липня земельна комісія приймає позитивне рішення по цій заяві.
Зверніть увагу, у протоколі засідання земельної комісії значиться Юрій Денисенко. Це при тому, що ні секретар міськради, ні міський голова (виконуючий обов’язки) не має права бути членом жодної депутатської комісії. Відтак, цим протоколом, фактично, визнається відсутність у Денисенка повноважень секретаря ради.
Втім, це все дрібниці порівняно з тим безладом, який нині твориться в Ірпінській міськраді у плані легітимності сесій, посад, печаток і т. ін. Схоже, все йде до того, що кожен політичний діяч чи пересічний громадянин почне визнавати чинною ту владу, яка поставить печатку на потрібному йому рішенні.
