Історико-культурна пам’ятка в оточенні комерційної забудови
Для свідомого українства майже тридцять років є культурною Меккою будинок в Ірпені по вулиці Українській, 56/1. Свого часу там оселився панотець Кобзарського цеху Микола Будник. Відтоді ця маленька затишна оселя перетворилася на свого роду центр розвитку автентичного кобзарства. До Миколи Петровича збиралися учні з усіх куточків України, і навіть гості з-за кордону. Вони переймали прадавні традиції українського кобзарства. Навчалися виготовляти старосвітські музичні інструменти. Виконувати на них старовинні кобзарські думи, псальми, інші народні пісні.
Вже понад десять років немає з нами Миколи Будника. Але його учні продовжують славні традиції, свого часу збережені й примножені панотцем Кобзарського цеху. Проте, суть і значення нашої прадавньої культури зрозуміла не всім. На жаль, у новій історії Ірпеня у багатьох випадках домінуючими стають свіжосплекані традиції забудовників. Їхня сутність зводиться до того, щоби якомога щільніше забудувати Ірпінь, отримавши максимальний комерційний зиск із кожного метра квадратного ірпінської землі.
У цій несамовитій гонитві за одноразовою вигодою забудовники не бачать ніяких перепон і взагалі нічого святого. Так, спочатку викупили сусідську частину будинку Миколи Будника. Потім зажадали викупити під забудову історичну частину будівлі, де жив і творив та навчав учнів Микола Петрович. Його родичі не погодилися на пропозиції забудовників. Відтак, сучасні скоробагатьки вирішили витиснути із даної ситуації по-максимуму. Розгорнули будівництво комерційного ЖК майже впритул до історичної будівлі – хати панотця Кобзарського цеху. Назвали нове будівництво – ЖК «Бруклін» (ірпінчан вже давно не здивуєш дивакуватими назвами місцевих житлових комплексів).
Ясна річ, на цьому місці просто напрошується музей кобзарства із майстернею та концертною залою для виконавців на старосвітських інструментах. Але куца фантазія ірпінських мільйонерів-забудовників не дозволяє їм будувати нічого, окрім комерційного житла на продаж.
Внаслідок чого споглядаємо нинішній Ірпінь – місто разючих контрастів і дивакуватих перевтілень. Наче за аналогією із «Запорожцем за Дунаєм» наш редакційний об’єктив у садибі Миколи Будника зафіксував «Кобзаря під “Брукліном”». Це вже праучень (учень Будникового учня Юрка Кочержинського) – Василь Жованик завітав до ірпінської оселі панотця Кобзарського цеху, аби вшанувати пам’ять свого Вчителя, виконати на його інструменті традиційних кобзарських пісень.
Тепер їх почують і новозведені стіни прилеглого житлового комплексу. У всій цій історії більше смутку, ніж веселощів. Але ж хочеться у всьому шукати позитив. Найбільше він вбачається у можливостях для культурного зростання майбутніх поселенців «Брукліна» внаслідок такого непересічного сусідства.
