Нещодавно на родинному святі в Гостомелі Володимир Карплюк в своїй промові згадав такий термін, як «імперативний мандат», який ніби то не дозволить обраному депутату, скажу своїми словами, порушити правові чи навіть суспільні норми. Звичайно прийшовши додому я «загуглив» що воно таке. І ось що цікавого дізнався.
Процес імператизації мандатів депутатського корпусу в Україні почався з Конституційної зміни 1 січня 2006 – було введено новий для країни інститут імперативного характеру мандату члена парламенту.
Згідно положення ч.6 ст. 81 Конституції України про імперативний мандат, «у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення».
Навіщо? Динаміка міжфракційних переходів на той час була високою – це стало однією з ключових проблем політичної структурованості.
І щоб усунути проблему міжфракційних переходів, на конституційному рівні вищим керівним органам політичних партій було надано безпрецедентне право – позбавляти мандату того народного депутата, котрий втратив зв’язок із своєю партійною депутатською фракцією. Перелік підстав – досить широкий. Але можна навіть взагалі без них, бо, наприклад, виключення депутата зі складу фракції буде автоматично означати його «невходження» до неї.
Сподіваюся, ви уважний читач і помітили, що мова йде про народних депутатів!
Прихильники цієї норми наголошують на тому, що вона сприятиме політичній структуризації Верховної Ради, а, отже, і суспільства у цілому, підвищить відповідальність народних депутатів України за власну політичну позицію. Противники наголошують на невідповідності цієї норми європейській конституційно-правовій традиції, вказуючи, зокрема, на негативні висновки Венеціанської комісії (і, відповідно, Ради Європи) щодо зазначеної норми Конституції України.
Члени Європейського Союзу у своїх конституціях не лише не визнають, а й прямо забороняють цей самий імперативний мандат. Вони наголошують, що природа цієї норми є недемократичною і суперечить статусу народного депутата як повноважного представника суспільства. Та ініціаторів реформи в Україні це не зупинило.
Комітет ВР з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР України дав свій висновок щодо проблеми виходу/виключення народного депутата з депутатської фракції. У висновку Комітету від 21.07.06 зазначається, що «вихід народного депутата із депутатської фракції та виключення його із депутатської фракції не є тотожними поняттями. Вихід є наслідком власного волевиявлення народного депутата, а виключення є наслідком волевиявлення фракції по відношенню до народного депутата». І що зазначені у ст. 81 Конституції України підстави припинення повноважень народних депутатів України «не передбачають врегулювання питань щодо виключення народного депутата України із депутатської фракції».
Більше того Комітет відзначає, що на сьогодні навіть у разі добровільного виходу народного депутата з фракції його повноваження не можуть бути припинені, оскільки відсутній відповідний закон, передбачений Конституцією (ч.6 ст. 81). Таким чином профільний комітет ВР підтвердив фактичну неможливість застосування сьогодні чинної норми щодо імперативного мандата.
Отже, імперативний мандат нині не працює з погляду можливості позбавлення депутатських повноважень депутата, чия політична позиція розходиться з позицією більшості його фракції. Народні депутати України можуть цілком вільно займати власну, відмінну від більшості фракції, політичну позицію. Позбавити народного депутата повноважень парламентська фракція не має права.
Чинна конституційна норма щодо імперативного мандата виконує лише функцію фіксації фракційного складу Верховної Ради на весь строк її каденції, унеможливлюючи появу нових, на додаток до утворених за результатами виборів, депутатських фракцій. Хоча не слід відкидати і значення імперативного мандата як психологічного фактору впливу на народних депутатів у сенсі дотримання ними фракційної дисципліни.
