ІСТОРІЯ ОДНОГО ІНТЕРНЕТ-ЗНАЙОМСТВА
Продовження. Початок читайте ТУТ
Ledi: Справді, потім і в дзеркалі, і не в дзеркалі – вже не те… Але є вихід – можна над ліжком причепити дзеркало до стелі. Не пробував?
Юрко: От про це не подумав. Лідо, ти перша, хто мені таке запропонувала.
Ledi: Хоч у чомусь виявилася для тебе першою.
Юрко: Відчуваю, Лідо, у тебе пробуджуються еротичні фантазії.
Ledi: На роботі за день так набігаєшся, що про особисте життя залишається хіба що фантазувати. Крім того, ще й на фітнес записалася. Тричі на тиждень ввечері ходжу на заняття. Тож часу на щось інше практично не залишається.
Юрко: То кому тоді треба твій фітнес, якщо через нього у тебе немає часу бодай комусь продемонструвати отримані від нього результати? І що у тебе за робота така виснажлива, що особисте життя облаштувати заважає?
Ledi: Ресторанний сервіс (у приєднаному фалі дивись інтер’єр банкетної зали). Приносимо, сервіруємо, забираємо… Зазвичай бігаєш цілий вечір, це зараз спокійно, все врегульовано, а часом таке буває, що до опівночі не присядеш.
Юрко: Ще й клієнти, очевидно, доймають. Часто чіпляються?
Ledi: У нас особисте забороненt. Ніяких зазіхань з клієнтами!
Юрко: А «отдєльниє номєра» у вас є? Якщо якийсь відвідувач з відвідувачкою щось закрутив…
Ledi: …Ні в якому разі не заважаємо, якщо хтось з кимсь розпочав інтимні стосунки. У нас є, де їх продовжити.
Юрко: Гарний ресторан. Треба якось завітати. Де він знаходиться?
Ledi: Це не ресторан, а бізнес-центр в Києві. До нього просто так відвідувачі не заходять.
Юрко: А як же туди заходять відвідувачі? Та ще у ваші «номера» потрапляють?
Ledi: Ми структура одного відомого комерційного банку. Відвідувачі – це його керівництво та їхні партнери, з якими вони ведуть спільний бізнес, укладають різні комерційні угоди. Перед цим у нашому бізнес-центрі відбувається «неформальне спілкування». Власне, для цього він і створений.
Юрко: Яка цікава «комерційна діяльність». Виходить, що «номера» основа банківського бізнесу. По скільки угод за один раз там підписують?
Ledi: Не знаю, «номера» – це не сфера моєї діяльності. Там інші дівчата працюють. Я ж тільки подаю на стіл під час обідів та банкетів. Тоді доводиться побігати, затримуючись допізна. На щастя таке трапляється лише кілька разів на місяць. У звичайні дні підношу каву керівництву чи обід – і то не щодня. Сиджу за комп’ютером в ігри граюся, спілкуюся з друзями в інтернеті. Просиділа так до 6-ї вечора – й додому.
Юрко: А підміняти колег, бува, не доводиться?
Ledi: Яких колег, що ти маєш на увазі?
Юрко: Наприклад, коли якась дівчина з обслуги «номерів» на роботу не змогла вийти – захворіла чи щось інше… Тоді хто її замінює?
Ledi: Ну, таке вже запитав. У будь-якому разі – мене це не стосується! Якщо тобі це цікаво, то дівчата з «номерів» щодня на роботу не ходять. Вони прибувають тільки тоді, коли цього забажає хтось з грошовитих дядечок. Це елітні повії. У них такса – 400 у. о. за годину, як половина моєї місячної зарплати. Тож тримати їх без діла в бізнес-центрі – не вигідно.
Юрко: Цікаво, що ж вони такого надзвичайного встигають зробити за одну годину, що їм стільки платять? Наскільки мені відомо – таке задоволення можна знати значно дешевше.
Ledi: Це ж не ті повії, що на окружній – а дорогі, «елітні». Розумні дівчатка. Тільки зустрілися з клієнтом – одразу вмикають «таксометр». Беруть гроші за те, що роздягаються, викаблучуються перед клієнтом. Не залежно, заворушилося від цього щось у нього чи ні. Ой, там така публіка, що до сексу справа доходить не часто, навіть дуже зрідка. Це ті, що за 50-70 у. о., то справді працюють.
Юрко: Не розумію, навіщо тим клієнтам, в яких нічого не ворушиться, це здалося – платити такі гроші за якесь викаблучування?
Ledi: Ну, ти що – це ж імідж, престиж. Потім можна з пихатим виглядом перед іншими вихвалятися – «та риженькая мєня на штуку раскрутіла». Це все одно, що хизуватися дорогим костюмом, годинником, авто і т. ін.
Юрко: Словом, хто як може – той так і отримує задоволення. А звідки, Лідо, у тебе така обізнаність про діяльність дівчат такої екстравагантної професії?
Ledi: Буває, спілкуюся з ними. До речі, це одна з них мене на роботу в цей бізнес-центр влаштувала. Я спочатку й не знала ким вона тут працює – це вже потім все розповіла. Мені також запропонувала роботу на вибір: хочеш обід, каву подавати – такі-то платня і зайнятість, інтим-послуги – зовсім інші умови.
Юрко: Чому ж ти не погодилася на високооплачувану роботу?
Ledi: Відчуваю брак фахової підготовки – ці «елітні» на окружній свою діяльність розпочинали. Принаймні, ті з нашого бізнес-центру, про яких я знаю. Сюди вже самі «продвинуті» потрапляють.
Юрко: Ну, раз тобі одразу запропонували, то могли й без «обкатки» на окружній взяти.
Ledi: У мене не той тип характеру. До нас такі типажі заходять, що від самого їхнього пихатого самовдоволеного вигляду верне. Не кажучи вже про те, аби з ними щось мати. Звісно, не всі такі – трапляється чимало приємних людей. Тільки повії не вибирають, вибирають їх.
Юрко: Видається, це основна їхня відмінність від інших дівчат…
Ledi: Ну, так вже й основна. Я б так не сказала. Відмінностей дуже багато.
Юрко: А тобі твоя робота подобається?
Ledi: Звісно, краще сидіти вдома, але за це ніхто не платить. Принаймні, мені. У будь-якому разі, вважаю, що у мене далеко не найгірший варіант працевлаштування.
Юрко: Невже це можна вважати добрим варіантом – бігати до півночі за клієнтами (чужими випадковими людьми)?
Ledi: Це дозволяє у підсумку не відчувати залежності.
Юрко: Напрямок думки зрозумілий. Головне – вірно визначити співвідношення виробничої залежності й наступної життєвої незалежності.
Ledi: Я, мабуть, переберуся з Ірпеня – їздити далеченько. Тож найближчим часом переїду до Києва, подруга заміж виходить, квартиру знімати не буде, а угода ще діятиме. Мені здається, що $80 у місяць за дві години життя щодня – цілком пристойна платня. А тобі як?
Юрко: Що значить «дві години життя щодня»? Звучить, як оголошення про сексуальні послуги. Якщо саме це мається на увазі – то ціна цілком прийнятна. А якщо на дві години за добу поспати впускатимуть – то дорого.
Ledi: Знову ти зі своїми дурницями. На дві години в день менше витрачатиму на метро та електричку, оскільки житиму неподалік роботи. $80 – це різниця між місячною вартістю оплати мого житла в Ірпені та на новому місці в Києві. Зрозуміло?
Юрко: Звісно, це забагато – 4 години на добу в транспорті. Хоча, якщо їздити раз чи двічі на тиждень, то нормально. Загалом, визначальними мають бути умови життя. Якщо вони влаштовують, то є сенс роботу «переносити» до дому, а не дім до роботи.
Ledi: Це як?
Юрко: От, наприклад, мені за день домашньої роботи (яка мені ПОДОБАЄТЬСЯ) і наступний один раз на тиждень виїзд у Київ платять певну суму. Потім запропонували у 2,5 рази більшу суму за повний робочий тиждень (5 днів з 9:00 до 17:00) за роботу, що мені не до вподоби. Так я відмовився.
