Глибина почуттів казкового царства Червоного моря

У Єгипті восени сонце піднімається о 5 ранку. Схід сонця – це диво дароване Творцем. Людина має бути вдячна Господньому промислу за щоденне таїнство сходу сонця.

 Людина повинна бути вдячна за навколишній світ, який захищає її тонкою, надто крихкою оболонкою живої субстанції, яку ми називаємо природою.

 Білі сходи готелю легко і дзвінко мерехтіли під ногами в бажанні скоріше вирватись на неосяжний простір берегової смуги. Ось він, перший ніжний промінь, боязкий і тендітний, мов дотик закоханих вперше юнака та дівчини…

 

Еквілібристи морської безодні

Відпочинок на Червоному морі повноцінний у сприйнятті усіх барв та відтінків можливий лише тоді, коли тіло і душа, нарешті відіспавшись та відірвавши думки від буденних справ, заспокоюються.

Примхливий шлунок смакує легкою і смачною їжею у своє задоволення, сон знаходить хазяїна у зручних для спочинку місцях, швидко заколисуючи розслаблене тіло. Так минають 4-5 днів…

Звісно, між сном і їжею є ще одна дивовижна насолода, яку дарує море. Просто плисти у надзвичайному кольорі пружної сині, просто гойдатись на хвилях, просто сидіти на мотузці буйка, опустивши ноги вниз, не рахуючи відлік часу…

Неймовірне відчуття навчитись тримати рівновагу і ходити по канату між буйками. Це певний стан невагомості, де ти відчуваєш і уявляєш себе еквілібристом, який вправно крок за кроком долає канат, але без страху впасти…

А поруч крізь синь пропливають великі і малі цікаві до двоногого прибульця риби. Чим далі від людей тім більші створіння підпливають, вивчаючи граціозно крокуючого канатоходця морської безодні

Плавання на великих глибинах з маскою – неймовірне відчуття польоту і розуміння неосяжної глибини і сили, інші емоції дарують довгі запливи з пірнанням на глибину без аквалангу.

Пірнати у підводному споряджені надзвичайно цікаво – це називається фрідайвінг, якщо у спорядження входить пояс зі свинцевими грузами, довгі ласти, костюм, маска та трубка, звісно ще варто додати фотокамеру.

Досвідченим пірнальникам море відчиняє свої таємниці, але не повністю, привідкриваючи лише щілинку пружних дверей, що пофарбовані в графітово ультрамариново синє, колір дивовижної краси і сили.

 

Заповнення відеокарт у морських глибинах

 Ось так минають перші 5 днів. Душа уже не хвилюється, не тривожить себе думками і клопотом. Попереду десять повноцінно яскравих активних, повних радості, сподівань та сюрпризів днів ще чекають тебе…

Десь на шосту добу, прокинувшись без будильника, відчуваєш: тіло відпочило, ніщо не нагадує про втому, думки не заплямовані буденними проблемами та клопотом, жодного натяку на біль, або скутість, як у дитинстві. Справжнє відчуття волі …

Так щоденні пірнання і пошук нового на глибині заповнюють електронну пам‘ять відеокарт, заповнюють вечірній час у перегляді та сортуванні відео та світлин. Пошук нового жене все далі і далі.

Іноді подорож може тривати більше чотирьох годин. Повертаючись назад, ікри ніг солодко щемлять від накопичення молочної кислоти в м‘язах, на поверхні починає тіло хитати, хода нагадує людину напідпитку.

Від пірнання на глибину та гіпоксії починаєш сміятись і радіти усьому без розбору, такий собі дурник-реготун, це надзвичайне відчуття щастя.

 

Неймовірні зустрічі з каранксами та акулами

У дні, коли довго тривалі запливи, дарують зустріч із хижими до метра зграями риб – радість неймовірна. Наприклад каранкси. Вони плавають зграями з п‘яти до семи рибин. Цікаві і там, де не має людей, сприймають людину як просто велику рибу, звичайно, якщо не махати руками, не намагатись видавати звуки реготу, крику чи радості.

Якось виниряючи дуже повільно з глибини 23 метрів, затримавшись біля коралу, відчула пронизливий погляд.  Поворот голови вліво…

О, диво! Зграя каранксів впритул підпливла і роздивлялась мене крізь лінзи великих хижих очей…

Повільно спливаючи далі на залишковому повітрі намагалась не сполохати красенів. За терпіння була нагороджена дивовижним видовищем: величезною хмарою коловороту голубих маленьких сріблястих риб, в якому опинилась мимо волі.

Так от на що чатували хижаки? Набравши повітря пронирнула в живий сріблясто голубий коловорот. Каранкси, радіючи несподіваному нашестю смакоти, лише відкривали пащі. У такі миті, губишся від побаченого і найкращі кадри, як завжди, лишаються поза камерою. Такі зустрічі лишаються пречудовим спогадом.

Неймовірне відчуття захоплення та емоційного піднесення від зустрічі з акулою. Вона завжди з‘являється несподівано: велика плямиста слідкує за тобою, повільно пропливаючи в глибину. Китові акули тут великі, 14 метрів, 8 метрів.

Також велетенські зустрічаються манти. Політ манти заворожує і зачаровує плавними рухами її крил.

 

Глибиномір знає, де сплять черепахи

Доволі часто, на піщаних прогалинах, де на піску ростуть зелені водорості можна зустріти морських черепах. З першого погляду вони здаються беззахисними неповороткими і повільними.

Але це лише так здається. Черепаха дуже швидка, сильна, її панцир надзвичайно міцний. Іноді вона спливає до поверхні, щоб захопити ковток два повітря і знову занурюється на глибину.

Трав‘яні черепахи сягають великих розмірів. Дещо менші – коралові черепахи, вони живляться коралами відкушуючи їх своїми міцними зубами. Так подорожуючи вздовж коралових садів смакуючи вдосталь барвистими гострими стравами.

Чи знаєте як і де сплять черепахи? Це просто класно – побачити глибоко на піщаній галявині сплячу красуню. Вона не занурюється в пісок, як то роблять скати, просто лягає на чистеньке простирадло білого дрібного піску, заплющує очі і засинає. Пірнаючи намагаєшся не сполохати величезну дівчинку жодним різким рухом руки або довгих плавників ласт.

Так добре продихавшись тихо навшпиньки, пірнаєш і грузи свинцю роблять свою справу – занурюючи тіло вниз, обережний помах довгих ласт допомагає – море поглинає тебе все глибше. Вуха здавлює тиск, продуваєшся, ще два метри – знову продуваєшся, глибиномір показує відмітку 23, ще видих – 26 …

Ось воно – ложе сплячої красуні… Вона повільно розплющує око, але не лякається лише уважно спостерігає, хто вирішив розділити сьогодні з нею її дивовижно білу пісочну постіль. Залюбки побула б тут з тобою, але ще долати назад 27 метрів. Глибиномір – прилад дуже корисний, але для людей, які відчувають страх.

 

Солодка затримка повітря на «точці неповернення»

Одягаючи його щоразу ставиш перед собою нові і нові цифри долання глибини. І ось нарешті омріяна цифра на зап‘ясті так гарно навколо і так солодко не дихати не дихати взагалі, ніколи… Ось тут і є той небезпечний момент точки не повернення, яку проходили багато глибинних пірнальників без аквалангу. Є ті, що так і не повертаються з безодні.

Це певно, красивий кінець, думаю там, де вже кров віддасть останні запаси кисню можливо і біль від тиску не буде відчутним, гіпоксія зробить свою справу довершено вправно.

Та напевно не знаю. Затримка повітря буває такою солодкою, особливо на великих глибинах. Якщо місцина казково красива, розум відмовляється повертатись, дійсно повертатись не хочеться, але інстинкт самозбереження спонукає випливати знову і знову, на останніх запасах повітря, що давно розчинилось током крові.

Для точки неповернення потрібна підготовка, розуміння і напевно дозвіл Всевишнього.

 

Риба-коробочка відмовилася від фотосесії

Якось одним із барвистих залитих сонцем ранків пірнання затяглось, чомусь на глибину не хотілось. Пропливаючи вздовж коралових островів зустріла величезну рибу-коробочку. Зазвичай вони часто трапляються.

Цього разу це був особливий екземпляр з особливим інтелектом та досвідом життя. Оцінивши мене своїм великим чорним оком, коробочка пришвидшилась. Так ми подорожували хвилин 10.

Нарешті вона різко додала швидкості і сховалась серед пласких листків коралів схожих на велетенські листя лопуха. Там за ними відкривалась довга вузька печера. У підсвіті сонячних променів було видно корали, шо звисали сталактитами серед м‘яких рідкісних кущів жовтого кольору та безлічі синіх та фіолетових тридакн.

Краса неймовірна! А моя подружка причаїлась за м‘якими хвилястими кущами і дивилась, слідкуючи за мною. Так ми довго вивчали одна одну. Я просила вийти її на фотосесію. Вона відмовилась, згодом повільно пропливши вузьким коридором фантастичної ущелини. В кінці якого ще раз підплила так близько, що я побачила її вії на повіках круглих великих чорних очей, так поглядом пронизливо і тепло ми попрощались.

Я довго чекала її але вона так і не вийшла зі свого казкового замку.

Потім ще не раз зустрічала красуню, але уже разом з її сім‘єю. Впізнавала я її по невеличкому білому колу з лівої сторони тулуба. Спостерігаючи за великими рибами, розумієш, чим більші її розмір, тим розумніша вона і обережніша.

 

Вхід до підводної печери стережуть жалючі корали

 Знову схід сонця, в нетерпінні нових вражень, одягнувши заздалегідь приготоване спорядження, пірнаємо на зустріч новим пригодам. Цей ранок виявився напрочуд цікавим. Відпливли далеко від готелю, десь годину по течії відкрилось дивовижне видовище коралових садів.

На це місце туристів привозять пароплавом. Тут корали різні і чарівні по своїй красі. Високі корони каскадів жовтих коралів розмістились серед великих розгалужених синіх гілок іншого виду, поруч дерева м‘яких мов пружна гумка коричневих гілок, гойдають дрібні яскраві рибки. Їхні кольори різнились від червоного до жовтого, помаранчево-синього та біло-чорного.

У м‘якому волоссі коралового царства часто можна побачити, як дрібна риба спить. Це дуже красиве видовище, котре часто бачу уві сні.

А ось і печери, глибоко розміщені під пологими пласким кораловим листям. Вхід в печеру розгалужувався на вузькі коридори, на перший погляд безпечні пласкі корали сильно жалили тіло, що лишалось не закрите костюмом.

Добре продихавшись на поверхні, занурення видалось вдалим, зачепившись за міцний камінь в глибині десь на 6-8 метрах на просвіт помітила пащу і сильне товсте сіре тіло мурени.

Ця зубата хижа істота причаїлась у вузькому проході, чатуючи на здобич. З поверхні помітити її було просто не можливо. В іншому коридорі радо терлись одна об одну дві велетенські коробочки, маленька плямиста радісно кружляла навколо своїх батьків, вихваляючись своїм вгодованим білим животиком.

Напірнавшись навколо жителів печери, продовжуємо шлях, відійшовши на глибину. Два роки тому саме в цьому місці зустріли величезну китову акулу. Виплила вона несподівано, прямо з глибини під нами ззаду. Її величезна тінь у підсвіті сонця і поява зненацька була повною несподіванкою і неймовірною радістю побаченого. Ще мить і вона так само швидко пішла на глибину, відмовившись навідріз від фотосесії. Єдине нечітке фото вдалось все-таки зробити. Її довжина була приблизно 6-8 метрів. Це видовище неймовірної краси досі стоїть перед очима. І щоразу опиняючись тут, я прошу її так само несподівано з‘явитись ще раз.

 

Риби змінюють кольори, нагадуючи про людей-пристосуванців

Дуже багато риб різних зовні уміють міняти кольори. Лише треба бути уважним, пильнувати та відстежувати ці екземпляри. Часті зустрічі з рибами, що рефлекторно міняють свій колір під місцевий ландшафт, дивують своєю потенційною властивістю пристосування.

Тварину-пристосуванця ми сприймаємо здивовано, захоплено, радісно. Вони здаються нам не звичними, навіть унікальними.

Зовні це правда красиво, їхня властивість до зміни кольору перетворюється в достоїнство.

Але чомусь коли бачу риб, що мімікрують, одразу згадую людей-пристосуванців. Вони як риби: спочатку придивляються своїм хитрим оком, вивчають оточуючих, потім обирають найбільш зручних для себе.

Далі починається гра – маніпуляція. Кольори такого персонажу на двох ногах змінюються по багато разів на день в бажанні захопити собою, зачарувати, отримати схвалення і згодом абсолютну довіру жертви. Вони улесливо ставлять пастку удаваною ласкавістю, послужливістю не конфліктністю, пустими балачками ні про що на догоду товаришу – потенційній жертві.

Так люди-пристосуванці напрацьовують скрізь і повсякчас свою майстерність використання довірливого друга, відточують майстерність живучості в суспільстві, передаючи її зіпсований ген меншовартості.

Так було в усі віки, так було в революційні совіцькі часи, потім передвоєнні сорокові, потім часи совіцького розквіту і от нині – зараз в непрості повоєнні часи для України. Вони скрізь зручні пристосуванці. Їх більшість, і ця більшість має найбільшу живучість у суспільстві.

 

Бокоплав насамовито захищав мушлю від двох дайверів

 Сьогодні плавання і пірнання було дивовижно вдалим і красивим. Море подарувало незліченні зустрічі з безліччю барвистих риб. Як кажуть в народі «рибний день». Наш маршрут був у зовсім диких місцях. Величезна кількість хмар і коловоротів з дрібної риби насторожувала в очікуванні якогось велетенського хижака.

Тут на глибинах і віддалених від людей місцях величезна кількість медуз. Не знала, що риби дуже добре ними харчуються. Голодні риби, дрібні і середні, просто шматували на шматки ніжні прозорі куполи. Великі екземпляри жадібно гризли корали. А зграя хижих каранксів несподівано виплила на зустріч густому косяку малька. Каранкси – хижа риба – вона завжди там, де багато дрібної риби. Їм залишається лише роззявляти хижі пащі і жерти з хижими очима. Вожак каранксової зграї був досить великим, трошки меншим метра.

Величезна кількість риб янголів, що красиво і граціозно зависали попід кораловими гілками і деревами коралів на піщаних островках причаровували.

Тут вперше побачили незвичайну рибу-янгола. Ця великого розміру красуня була голубого кольору з жовтою смугою на тулубі. Ще одна зустріч з бокоплавом спонукала виплисти на зовні і насміятись досхочу, щоб далі продовжити спостерігати й пірнати за поведінкою великого зеленого бокоплава з голубою пащею і великими гострими іклами.

Цей красень моря впав око ще здалеку своєю дивною поведінкою, кружляючи навколо величезної перламутрової мушлі, усі поважчі риби, що до нього поцікавитись, були нещадно гнані. Він відганяв і нас, навіть не злякавшись розмірів двох довгоногих риб. Скалився, показував свої міцні зуби, розкриваючи пащу і нападаючи на зацікавлених ним драйверів.

Я пірнула за мушлею, з поверхні здавалось, що в середині лежить велетенська перлина, глибина була десь метрів з 15. Подолавши її і майже дотягнувшись до мушлі, злий і роздратований нашою присутністю та посяганням на свою здобич бокоплав почав нападати на мене.

Скажу, що моя рука зупинилась в боязні лишитись пальця. Чоловік не злякався погроз бокоплава і дістав мушлю, попри його погрози і клацання страшною пащею.

Перлини там не було, то велика середня перетинка видалась коштовною оманою зору. Декілька знімків красуні мушлі і власність була повернена розлюченому хазяїну, який невпинно слідкував за двома наглими рибами.

Отримавши назад своє, бокоплав схопив мушлю зубами і почав відпливати від негідників подалі. Ось після цього можете казати скільки завгодно про дурних нічого не розуміючих риб, у яких не має мозку, думок, снів, мрій, почуття любові, вірності і вдячності. Про те, що вони не відчувають болю від образ і втрати і не розуміють, що таке любов до власного дому, в якому живеш.

 

Морське горе у вигляді людських відходів життєдіяльності

Що стосується власного дому морських мешканців. Господь кожній тварі дав по парі і наділив домівкою. Людині дісталось набагато більше – вона вільна обирати, де їй жити. Вона спроможна захистити себе і головний дарунок Господніх щедрот – це мова для спілкування і кращого розуміння одне одного та можливість мислити.

Але людина поводить себе зухвало засмічуючи навколишню природу відходами життєдіяльності. Останні роки море потерпає від величезної кількості пластику.

Дерева коралів, що ростуть на глибинах у піщаних прогалинах обмотають, шматки целофану, дрібна риба не може існувати під ним, і мусить шукати іншу домівку. Розкішне дерево корал з часом гине.

Дрібні шматочки поліетилену, стакани, пляшки – це все щодня збираємо в морі.

Останнім часом в Єгипті відпочиваючих приїжджі з України. Думаю пора впровадити обов‘язкову процедуру, яка зобов‘язуватиме туриста підписанню договору про не засмічення території відпочинку, як то моря, так і суші продуктами життєдіяльності. А службі охорони готелів нещадно штрафувати і карати порушників. Така система повинна працювати скрізь. Інакше скоро екологічний колапс спровокує незворотні зміни нашого крихкого живого Світу.

Загалом тим, хто добре володіє дайвінгом, відпочинок на Червоному морі видається казковим і щоразу в нових яскравих відтінках дарує нові враження. Минає час, але дивовижного кольору морські сни, час від часу, нагадують про фантастичні миті паріння під водою.

Дякую тобі, море, за вселенську любов та потужну енергетику, якою наділяєш та зцілюєш недуги.

 

Олена МИКИТОВИЧ

 Ірпінь–Єгипет–Ірпінь

До уваги читачів світлини з глибин і мілин казкового царства Червоного моря

ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *