Нещодавно мас-медіа поширили інформацію, озвучену Міністром енергетики України Германом Галущенком, про намір американської компанії збудувати в Україні до 2030 року ще два атомні енергоблоки потужністю 1 гігават кожен.
За його словами, будівництво буде здійснюватись за рахунок кредитних коштів компанії Westinghouse та за кошти державного підприємства “Енергоатом”. Головне, що озвучено принаймні орієнтовну вартість спорудження одного нового гігаватного блоку АЕС – 5 мільярдів доларів. Чому це так важливо? Та тому, що прихильники «мирного атому» схильні до маніпулювання такими показниками у суперечках про переваги відновних джерел енергії. Насамперед, сонячних електростанцій. Часто-густо нам доводиться вести дискусії на дану тематику. Коли мова заходить про порівняльні характеристики, то «атомники» схильні приміряти собівартість виробництва електроенергії на АЕС із кошторисом спорудження сонячних станцій. На зауваження щодо некоректності такого порівняння та запит про вартість спорудження атомних станцій – звично слідує відповідь у такому плані: атомні станції в Україні вже давно збудовані (ще за часів ссср), тоді взагалі була інша економіка й інші розцінки, а скільки зараз коштує їхнє будівництво невідомо, але має все одно бути дешевше за сонячні станції – от повірте на слово…
Але логічно мислячі люди схильні не довіряти, а перевіряти. Тож наразі маємо свіжу офіційно озвучену цифру – 5 мільярдів доларів нині коштує спорудження одного енергоблоку Р-1000, тобто гігаватної потужності.
Відтак, можемо скласти порівняльну таблицю двох ідеологічно і технічно різних способів отримання електроенергії.
Очевидна перевага сонячної енергетики над атомною. Окрім усього вище згаданого, не забуваймо, що саме атомні станції являють найбільшу загрозу атак терористів. При чому, не тільки прямих ушкоджень ядерних енергоблоків, а й трансформаторних підстанцій та ліній електропередач, які ведуть від них до споживачів. Адже навіть нормально працююча АЕС все одно зав’язана на один «рубильник». Позаяк не поставиш ядерний реактор у кожному дворі, навіть у кожному місті. Не в приклад сонячним станціям, які справді можна розмістити якщо не на кожному будинку, то принаймні через один. До слова, одна домашня сонячна станція (такими вважаються потужністю від 10 до 30 кіловат) у середньому забезпечує електрикою близько 10 домогосподарств. До війни на початок 2022 року в Україні працювало 44 888 таких СЕС. (Детальніше читайте «45 тисяч домашніх сонячних станцій забезпечують електрикою 460 000 домогосподарств України»)
Тепер поміркуймо скільки таких сонячних станцій можна облаштувати на суму, яку збираються витратити на згадані атомні енергоблоки. Адже формулювання «за рахунок кредитних коштів компанії Westinghouse та за кошти державного підприємства “Енергоатом”» передбачає, що всі ці кошти все одно доведеться повертати. Ясна річ, що цей фінансовий тягар покладеться на плечі простих користувачів електроенергії, для яких по завершенні воєнного стану тарифи зростуть на стільки, аби з лихвою перекривати такі витрати (про благодійне будівництво атомних блоків щось не доводилося чути).
Так от: зважаючи на вищесказане, доречніше, надійніше і перспективніше вкладати кошти саме у малі СЕС. Зараз 15-кіловатна сонячна станція коштує близько 15 тисяч доларів. Додаймо до неї потужний акумулятор (десь 100 кВт/год) за 5 тисяч доларів. Загалом вийде 20 тисяч доларів. Зауважимо, що дані ціни можуть суттєво знижуватися при гуртових закупках, позаяк розцінки на спорудження промислових СЕС в середньому прирівнюються до 0,5 долара за ват потужності.
Рахуймо далі: 5 000 000 000 / 20 000 = 250 000 сонячних станцій з акумуляторами (!) можна спорудити на кошти замість одного атомного реактора Р-1000. Або 500 тисяч приватних СЕС замість запланованих двох реакторів. Як відомо, одна така станція забезпечує електроживлення 10 домогосподарств. Тож 500 тисяч домашніх СЕС забезпечать 5 мільйонів домогосподарств. До війни в Україні налічувалося 6 мільйонів домогосподарств. Суто формально, позаяк мільйон-півтора з них – це закинуті хати в хуторах і селах нашої глибинки.
Тобто, згаданих сонячних потужностей із запасом вистачить, аби покрити витрати всього приватного сектору домогосподарств України. У будь-якому разі такими міні-СЕС з акумуляторами (аби не волали, «а що буде коли Сонця нема?!») можна накрити всі лікарні, школи, дитсадки та інші комунальні заклади й установи, у такий спосіб забезпечивши їхнє безперебійне енергоживлення. А також практично весь приватний сектор та частково багатоквартирні будинки (у разі підключення згаданих СЕС до загальної мережі).
Подібна розкиданість енергогенеруючих потужностей зробить їх непривабливими цілями для обстрілів. У такий спосіб врятує їх не тільки від зовнішніх ворогів, а також (завдяки живленню з відновних джерел) і від внутрішніх енергетичних олігархів, які добивають нас своїми тарифами.
Гігіантоманія в електрогенеруючій галузі небезпечна тим, що знову все намагаються зав’язати на одну «гілку», легку для вражень терористами. Тож не варто нам в енергетиці повторювати «чорнобаївський синдром» окупантів. Наша новітня історія засвідчує, що майбутній мирній Україні насамперед потрібна енергетична децентралізація.
Інші публікації на цю тематику читайте ТУТ
