«Гадання» на маковому зіллі
Перенасиченість наркоманами одного з передмість Києва — 40-тисячного Ірпеня — багато хто схильний пояснювати якимось його особливим геофізичним розташуванням, всілякими метафізичними енергетичними хвилями, що буцім-то сприяють розквіту наркотичної оази поблизу столиці. Хто прагматично сприймає цей світ, занурившись у суть проблеми, може розгледіти інші причини набуття курортним Ірпенем «статусу» дурман-міста.
Перша з них — чимала кількість циганів. Свого часу в Ірпені пустили корені два циганські табори, заселивши чималу частку приватного сектора міста. Цигани виявилися досить активними як споживачами, так і виробниками та торгівцями наркотиків. Їхній общинно-табірний спосіб існування напрочуд сприятливий для налагодження конспіративної мережі збуту і протистояння органам правопорядку. Не секрет, що звичайні міліцейські патрулі оминають навіть вокзально-базарних гадалок.
«Академія» наркоманії
Друга причина розквіту наркоманії в Ірпені — це наявність «Податкової академії»: навчального закладу, де готують майбутніх податківців для всіх інспекцій нашої держави. Саме його вихованці разом з циганами складають основну частку молодих пагонів, які регулярно живлять місцевий наркобізнес. Певно, багато в кого виникло запитання про специфічну схильність до наркозалежності майбутніх податківців.
До Ірпеня на податківців приїжджають навчатися в переважній більшості діти грошовитих батьків. Чималі цілком офіційні побори за навчання у вигляді «добровільних пожертв» та неофіційні, тобто хабарі під час сесій, передбачливі батьки розраховують окупити сторицею, коли їхні чада підуть працювати на податкову службу. Тож грошей на їхнє навчання не шкодують. Слід зазначити, що це «навчання», хоча й прирівняне до вищої освіти, насправді до неї ще й близько не доросло. За рівнем розвитку студентів цього закладу. Подібний контингент дітей багатих батьків із забезпеченим майбутнім у вигляді диплома податківця і до того ж не обтяжених високоморальними ідеалами — чи не найсприятливіший ґрунт для поширення наркоманії.
Цьому сприяє ще й така обставина. Податкова адміністрація настільки захопилася «штампуванням» свого майбутнього поповнення, що інфраструктура не встигає за «семимильними кроками» зростання чисельності студентів-податківців. Через що чимала їх частка з року в рік залишається без гуртожитків. Вони наймають житло (добре, що грошей у батьків вистачає), відтак навіть теоретично не можуть бути контрольовані в позанавчальний час. Все це кілька років тому й спричинило введення в «Податковій академії» посади нарколога. Безпосереднім поштовхом до цього стали випадки виявлення наркозалежності (деякі з них закінчилися трагічно) у дітей викладачів «Академії».
Шприци у парку — ознака будь-якої пори року
Якісь кілька сотень зареєстрованих на обліку в Ірпінському наркодиспансері наркоманів, зрозуміло, не становлять об’єктивної картини поширення цієї пошесті. Міжнародна практика свідчить, що зареєструвати вдається приблизно десяту частину тих, хто регулярно вживає наркотики. Щодо Ірпеня, то цей відсоток від справжнього числа облікованих наркоманів, гадаю, ще менший. Адже по всьому місту розкидані використані шприци, наче пачки з-під цигарок. Особливо ними засмічені лісопаркові зони, що «острівцями» розкидані по всьому курортному містечку. Використані наркоманські знаряддя можна побачити за кілька десятків метрів від виконкому чи корпусів «Податкової академії», а також неподалік міськвідділу міліції та, що найстрашніше, біля будь-якої школи.
Якщо трохи поспостерігати за цими «острівцями» живої природи, то можна побачити, як молоді люди приходять сюди колотися. Причому, чимало з них роблять це далеко не вперше. Адже колються не тільки в руки та ноги. У кого там вже немає живого місця або ж з конспіративних міркувань — штрикають голкою в пах. А деякі юнаки додумуються робити ін’єкції наркотичної зарази собі в статевий орган. Потім похапцем шукають якусь першу-ліпшу натуру для збудження, можна навіть у чоботях та фуфайці, — і дурман оманливого задоволення розганяється кров’ю по всьому тілі…
Втручання депутата спричинило переїзд наркоторговців
Виникає природне запитання про роль місцевої міліції в усьому цьому процесі. Наведу два приклади її боротьби з наркомафією. Громадянин С. налагодив у квартирі багатоповерхового будинку збут наркотиків. Сусідам, зрозуміло, обридли постійні походеньки «відморожених» клієнтів. Вони почали заявляти в міліцію та інші органи влади. Кілька разів до торгівця «опіумом для народу» приходила міліція. Той успішно відкуповувався. Торгівля не припинялася, скарги сусідів — теж. Так само, як і візити правоохоронних органів до наркоділка. Щоправда, одного разу вони належно виконали свою справу: коли в торгівця настала фінансова скрута і той не зміг розплатитися, його було заарештовано. Спохопившись, родичі затриманого почали носити оперові відкупні. Та чи то вони не тому давали, чи то працівник міліції все ж таки вирішив стати на заваді наркоторгівлі, а у підсумку наркоторгівець опинився за гратами.
А от підтверджений документально інший приклад діяльності ірпінських правоохоронців. Сусіди протягом тривалого часу скаржилися в різні інстанції на громадян Віталія і Тетяну Костюченків, які, мешкаючи в Ірпені на вулиці Українській, «займалися незаконним обігом наркотичних засобів». Поштовх до конкретних дій Ірпінському міськвідділу МВС дало звернення народного депутата Євгена Жовтяка до головного міліцейського управління Київської області. Щоправда, навіть після нього події розвивалися уповільнено, наче в наркотичному «кумарі», 10-го серпня 2002 року було затримано Тетяну Костюченко, «у якої вилучено наркотичні засоби». 3-го вересня з аналогічним вердиктом затримано Віталія Костюченка. За десять днів після кожного затримання заведено кримінальні справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 309 частини 1 Кримінального кодексу (незаконне зберігання наркотичних засобів). Справи закінчені й передані до суду. Про всі ці дії міліції розповідається в офіційній відповіді Євгену Жовтяку за підписом першого заступника ГУ МВС України в Київській області В. Стефанишина, яка датована 6-им листопада 2002 р Ще в цій відповіді мовиться, що будинок на вулиці Українській, 32/1, де проживали «затримані», 1-го листопада було продано іншому громадянину. Костюченки ж переїхали на постійне місце проживання до одного з сіл Бородянського району, про що «повідомлений територіальний підрозділ Бородянського РВ». Крім того, у відповіді обласного управління народному депутату повідомляється, що «штатну чисельність підрозділу БНОН Ірпінського МВ збільшено на одну одиницю, розглядається пропозиція ВБНОН ГУ щодо створення відділення боротьби з незаконним обігом наркотиків».
Складається враження, що міліція впроваджує доволі своєрідний метод боротьби з наркоманією. Настворювати якомога більше відділів, куди набрати чим більше штатних одиниць, щоб у жодної наркомафії не вистачило грошей від них відкупитися.
