Або Політичний сезон в Приірпінні розпочато
Сигналом-«відмашкою» його початку можна вважати вчорашній мітинг біля міськради. Взагалі, на 10-ту годину планувалася сесія Ірпіньради. Повідомлення про неї було в календарі подій офіційного сайту ІМР. Проте, незадовго до призначеної дати воно несподівано зникло без всяких пояснень. Проект порядку денного також не оприлюднювався. Тож наразі залишається загадкою, що саме збиралися розглядати депутати? Наскільки важливі питання відкладені на невизначений період?
Власне, загадкою залишається і сама причина скасування сесії раніше планованої на четвер. Існує версія, що перенесення пов’язане з побиттям громадського активіста Євгена Мельничука, яке сталося у вівторок пізно ввечері. Противники міського голови Ірпеня Володимира Карплюка звинувачують у цьому самого мера, мовляв, це він міг замовити напад, аби помститися Євгену Мельничуку за активну участь у протистоянні забудові по вулиці Єсеніна
Натомість, сам Карплюк у своєму зверненні з цього приводу до міністра МВС Авакова говорить, що «наші опоненти пішли далі – вони почали бити активістів, щоб виборці думали, що ми маємо до того відношення».
Порушення кримінальної справи за напад з метою пограбування – не влаштовує противників нинішньої влади. У будь-якому разі газетні публікації чи мітингові виступи не можуть підмінювати роботу слідчих та судових органів.
На протестній акції люди вишикувалися з плакатами перед будинком міськради, а далі – наче в казці. Тільки з тією різницею, що «до лісу задом, а до мене передом» поверталася не хатинка на курячих ніжках, а мітингуючий люд. Мирослава Свистович (мер Ірпеня з червня 2006 по квітень 2007) скомандувала, аби усі розвернулися до неї передом, а до будинку міськради задом, у такий спосіб висловлюючи ставлення до влади.
Відтак, виступаючи під «біг-беном» мітингарі обурювалися нищенням лісів, забудовами взагалі та на вулиці Єсеніна зокрема.
У спекотну погоду перед міськрадою зібралося більше сотні людей, серед яких багато гостей Приірпіння. За різними підрахунками очевидців «легіонерів» на мітингу було від половини до двох третин від загальної кількості учасників акції. Власне, на знімках кожен може побачити скільки знайомих та незнайомих людей брали участь у цьому заході.
Доволі поширена практика – в Україні загалом та Ірпені зокрема, коли певні діячі під виглядом боротьби із забудовами насправді отримують «відкупного» від забудовників і об’єкт споруджується далі. При цьому використовують довірливий люд, який це сприймає за чисту монету й не здогадується, чим насправді займаються організатори протестних акцій.
Можна пригадати боротьбу у 2008 році по Соборній (тоді ще ІІІ-го Інтеранціоналу) і Тургенівській біля магазину «Крона». Тоді незважаючи на протестні акції за день винищили десятки дерев цінних порід на площі 85 соток. Проте, замість планованого забудовником каскадного багатоповерхового будівництва там ще й досі бовваніють пеньки за парканом.
Інший приклад: оприлюднення запису з тодішнім секретарем міськради Анатолієм Морозом вберегло від знищення «Дубки», де зараз облаштовано парк.
Ще одна конфліктна ділянка на розі Університетської (колишня Карла Маркса) та Пушкінської раніше видана під спорудження науково-клінічного медичного центру. Взагалі, там планувалося кілька соток під суто медичний заклад. Окрім того було запроектовано котеджі та багатоквартирні будинки начебто для поселення медичного персоналу. Для обізнаних одразу стало ясно, що то за будівництво. Тож тоді при виділенні цієї землі (13 гектарів) вирішили зобов’язати забудовника спорудити для міста сучасний пологовий будинок на 160 місць. Об’єкт дуже потрібний для Приірпіння, зважаючи на всезростаючу кількість населення та занедбаний стан нині функціонуючого пологового відділення у Ворзелі. Проте, зараз чомусь (?) мало хто згадує цю інвестиційну домовленість. У 2010-му на зорі свого другого пришестя на посаду міського голови Ірпеня Володимир Скаржинський активно виступав за чимшвидший початок будівництва (публікацію з цього приводу «Закопуйте мільйони – в Ірпінську землю!» читайте ТУТ ), внаслідок чого домовленість про спорудження пологового будинку «ненароком» випала з інвестиційних зобов’язань та обговорень на сесіях і громадських слуханнях. А дарма – бо тема дуже важлива. Міському бюджету важко осилити спорудження пологового будинку. От від забудовника, який претендує на гектари ірпінської землі, при умілому підході можна «вибити» такий об’єкт.
Словом, у кожному випадку з кожним об’єктом та забудовником відбувається по-різному. Скажу одразу, я не прихильник забудови на місці знищення вільхового гаю. Хоча, звісно, Ірпінь об’єктивно буде розвиватися й розбудовуватися – причому, чимдалі від центру. Можна було б зводити будинки на безлісій території поряд, наприклад, на місці стихійного сміттєзвалища. А у вільховому гаю облаштувати парк.
Проте, чомусь (?) громадськість та активісти якось мляво реагували, коли почали вирізати вільху. А потім, що називається, пішло-поїхало. Відтак, цікаво дізнатися про справжні мотивації лідерів. А також чим все це закінчиться? Адже, це не той випадок, коли головне не результат, а сам процес.
Автор: Олександр НАКАЗНЕНКО
