Напередодні другої річниці звільнення міста Буча від рашистської окупації бучанець, письменник Сергій Куліда презентував в міській бібліотеці свою нову книгу. В ній розкривається справжня людожерська сутність сучасної московщини. Колишній головний редактор газети «Бучанські новини» у співавторстві з Ігорем Бартківим, який очолює громадську ініціативу, щодо розслідування воєнних злочинів російської вояччини в цьому регіоні, в хронологічному порядку відтворив трагічні події в рідному місті навесні 2022 року.
«Асвабадітелі» від національної ідентичності
На щастя, Сергію вдалось втекти разом з дружиною з окупованої Бучі 14 березня 2022 року. За іншим перебігом подій, навряд ця презентація відбулась би. Дивовижно, як провідному українському журналісту, ідеологічному ворогу путінської доктрини «денацифікації» (пропагандистська формула геноциду українців) пощастило уникнути сумної участі багатьох патріотично налаштованих бучанців. Річ у тому, що на початку широкомасштабного вторгнення рф Сергій Куліда очолював головне друковане видання Національної спілки письменників України – газету «Літературна Україна».
Як показало розслідування Ігоря Бартківа та численні свідчення мешканців Бучі, у російських окупантів були списки тих, хто становив особливу небезпеку для країни-агресора. Російські спецпризначенці фактично полювали в окупованому місті на учасників АТО, власників вогнепальної мисливської зброї, волонтерів, громадських діячів, лідерів суспільної думки тощо. Родина письменника та журналіста Куліди протягом всього періоду її перебування в оточеному російськими воєнними злочинцями місті знаходилась у постійної смертельній небезпеці.
– Хоча наша книжка «Буча. Розстріляна весна» виграла конкурс міністерства культури, вона, як на мене, жахлива. Наразі, було б краще, щоб мені не доводилось її писати, – розповів автор стислої хроніки окупації Бучі Сергій Куліда. – В ній 543 сторінки, які містять мій щоденник, документальні свідчення та нариси про вбитих, багатьох з яких я знав особисто. Коли я почав вивчати матеріали, що надсилав мені Ігор Бартків, я жахнувся. Наскільки багато моїх знайомих загинуло під час російської окупації… Книжка «Буча. Розстріляна весна» далась великою кров’ю….
Пам’ятаю, як на початку березня я палив ранішню цигарку у себе на лоджії, що виходила на наш красень – Андріївський собор. Раптом до будинку підскочила броньована машина та розвернула на мене ствол своєї гармати. Я так і застиг з кавою та цигаркою. З БМП виліз росіянин та звернувся до мене із запитанням, як мої справи. Я відповів, що у мене все добре. Однак, російський вояка радісно повідомив мене, що все одно буде мене «асвабаждать».
«Бучанська різанина» – візитівка «руського миру»
Після звільнення Київщини Збройними Силами України журналісти світових ЗМІ виявили в Бучі, на протилежному від будинку Сергія боці вулиці моторошні свідчення воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Ці докази геноциду панічно залишили після себе боягузливі російські садисти у військовій формі. Отримуючи поразку за поразкою на полі бою, вони «героїчно» воювали протягом окупації з мирним населенням маленького містечка. Рашисти були не здатні протистояти контрнаступу українського війська та стрімко втекли зі столичного регіону, залишив після себе кровавий слід так званого «руського миру». Медійниками біля Андріївського собору були виявлені та відзняті глибокі рови з тілами закатованих бучанців, та з великими поліетиленовими пакетами, наповненими людськими кінцівками.
Як розповів Ігор Бартків, всього в Бучанській громаді було закатовано та вбито російськими військовими 565 (п’ятсот шістдесят п’ять) цивільних мешканців. Наймолодшому бучанцю, розстріляному московськими «асвабадітелями» було близько півтора рочка. Самій літній жертві путінської «денацифікації», як показало розслідування, було 100 років. На жаль, не всіх загиблих вдалося ідентифікувати. Декого рашисти розчленували або спалили, щоб приховати сліди тортур. Наразі, на міському цвинтарі як «невідомі» поховані 60 осіб. Близько 80 бучанців й досі знаходяться в розшуку. Частина з них, за даними Ігоря Бартківа, перебуває у російському полоні.
Мисливець на «кацапську дичину»
Під час презентації книги «Буча. Розстріляна весна» колега Сергія Куліди Сергій Мартинюк, теж письменник з сусіднього міста Ірпінь розповів, як змінив з початком широкомасштабного вторгнення кулькову ручку на мисливську рушницю. Йому довелось полювати на двоногих «тварин», які забрели на його Батьківщину зі зброєю. Доброволець обрав собі військовий позивний «Письменник», як обіцянку собі, якщо вціліє на війні, він повернеться до улюбленої творчої справи та напише книгу про полювання на людоподібних звірів.
– Звісно, як колишній військовий, я нікуди не поїхав з рідного міста, нікуди не сховався. Я взяв мисливську зброю, шість патронів на качку, що залишились з попереднього полювання та приєднався до команди мера Олександра Григоровича Маркушина. У перший день в Ірпінському Будинку письменників нас зібралось близько 30 чоловіків, але у половини зброї не було, – розпочав свою розповідь Сергій Якович. – Було важко перших три дні. Спочатку, перед Гостомельським мостом 25 лютого зранку ми «накрили» колонну Кемеровського ОМОНу. Уявіть собі весь цинізм! Кемеровський ОМОН був забезпечений парадною формою. Кацапи рухались на Київ, щоб взяти під свій контроль Урядовий квартал, Європейську площу, Майдан Незалежності. Вже о 16-ої години того ж дня мав повернутися в країну Віктор Янукович. Наразі, ми розбили їхню колонну. Кацапи, що вцілили розбіглися по лісах. Ми їх там дострілювали.
Потім в Бучі, на вулиці Вокзальній була знищена ще одна броньована колона кацапів. Швидкий наступ окупантів на Київ через Гостомель, Бучу та Ірпінь захлинувся. Згодом однак, кацапам вдалося зайти в Ірпінь з іншого боку, з району «Ластівки». В самому місті вони дістались лише до парку «Центральний», проте, боялися просуватися далі. Я й мої побратими чудово розуміли, що якщо впаде Ірпінь, то впаде і Київ, тому стояли, як кажуть, на смерть.
«Гарний росіянин – мертвий росіянин!»
– В дні окупації на одній з вулиць Ірпеня (біля парку «Центральний») відбулась сумна подія. Якось кацапи звернулись до місцевої жінки, вочевидь, намагаючись здобути корисну інформацію. У відповідь почули, що ніякі вони не «асвабадітелі», а звичайні російські окупанти. Кацапи переїхали жінку танком. Ірпенчанка три тижні лежала в рідному місті на дорозі, а окупанти їздили по ній танками, БТРами, автівками. Коли ми остаточно звільнили Ірпінь, то на тій вулиці від людини залишилась лише пляма, – продовжив свою розповідь захисник рідного міста, письменник Сергій Мартинюк. – На вулиці Івана Драча є коледж, який місцеві прозвали «рогатник», або «рогатка». Діти з прилеглих сіл приїздили навчатися в цей коледж. Викладачі-кацапи називали дітлахів рогатою худобою за те, що вони розмовляли рідною українською мовою. Образливе прозвисько так і залишилось.
Мені довелось охороняти цей об’єкт, бо вже не міг ходити на «бойові» через контузії та поранення. Хлопці в районі «рогатки», в одному з поховань, які залишили після себе окупанти знайшли дівчину-підлітка рочків 14-15-ти. Мені судилось брати участь в розслідуванні цього злочину. Видовище моторошне. Дівчинка була зґвалтована по-звірячому. Все це… «жіноче» вивернуте, а в попочку худеньку була забита пляшка з під пива й там розбита,.. Хиба це зробив особисто кремлівський пахан? На мою думку, вся ця наруга над людяністю з боку кацапів стала можливою завдяки їхньої споконвічної імперської культурі та сучасної рашистської ідеології.
– Після всього нами побаченого ми зобов’язані поставити величезний паркан від всього «кацапського». Кацапське – це їхня мова, книги, пісні, музика, кліпи, фільми, тощо. Переклади на кацапську – це марення про те, що вони дослухаються до нашої думки. Вони вже сформовані власною мізантропною історією, – підбив підсумок оборонець Ірпеня на псевдо «Письменник». – Як на мене, не існує «хароших руських». Гарний росіянин – це мертвий росіянин! Ми в перші дні самі собі сказали: не беремо полонених – не має сенсу. Ця війна й досі не скінчилась, хоча, почалась багато століть тому. Хто може – пишіть вірші, прозу про те, що кацапи – не люди. Хто може – виступайте публічно, розповідайте про це в Європі, Хто може – беріть зброю до рук та боронить свою країну! Кожен має займатися своїм!
«Краковські гості» повернулись в Бучу
Також під час заходу, присвяченого презентації книжки «Буча. Розстріляна весна», яка була написана Сергієм Кулідою за підтримки польської громади, поетеса Юлія Бережко-Камінська розповіла про широку підтримку українців у Кракові. Вирвавшись з окупованої Бучі навесні 2022 року, Юлія разом з іншими літераторами двох дружніх країн організовувала в стародавньому місті, що вважається культурною столицею Польщі, різноманітні мистецькі акції. Під час крос-культурних заходів вона пропагувала ідеї всебічної допомоги українцям в цей загрозливий історичний період спротиву агресивному російському шовінізму. За два наступних роки мисткині вдалося видати декілька нових збірок української поезії та прози за участі молодих авторів. Це сталось всупереч намаганням країни-агресора знищити національну ідентичність українців силою зброї.
– Ми зробили так, що увійшли до складу проєкту Польської спілки письменників у Кракові. Суть його полягала в тому, що впродовж останніх 20 років в самому центрі міста, на площі Ринок лазером виводили на глуху стіну короткі вірші польських поетів. Твори також транслювались у переклад англійською, – розповіла Юлія Бережко-Камінська. – Завдяки домовленості з польськими колегами, впродовж місяця там показували вірші українських авторів, які я заздалегідь збирала для нової поетичної збірки. Всього взяло участь цій акції більше сотні наших поетів. Під час трансляції їхні твори також перекладались на польську та англійську, щоб можна було зрозуміти їх смисл.
Як отримати ключі від Спілки письменників Польщі
– Окрім того, що ми проводили поетичні презентації книжок, ми знайомились з тими українцями, які приїздили до Кракова. Польські друзі віддали нам ключі від приміщення краківської секції Спілки письменників Польщі, де ми зустрічали наших рідних українців. Вони були травмовані подіями на Батьківщині й радо спілкувались з нами українською, – продовжувала свою розповідь Юлія Бережко-Камінська. – У той час я вела на польському радіо дві програми. Одна з них так і називалась: «Краківські гості». Під час ефіру я знайомила поляків з цікавими людьми, митцями у будь-якій сфері, які приїздили до Кракова з України. Друга програма мала назву «Дієслово». У ній, як диктор, я начитувала короткі прозові твори українських молодих авторів. Це також було популяризацією українського слова. Крім того, ми постійно брали активну участь у польських поетичних фестивалях, на яких представляли українську культуру, українську літературу.
Інформаційний фронт, де кров ллється з поранених сердець
Як ви розумієте, все це було лише частиною тих проєктів, які там в Польщі ми проводили. Попри те, що я повернулась в Бучу, в Кракові залишився колектив творчих людей, який там згуртувався. Він продовжує проводити заходи з підтримки українців. Там в Кракові наша країна дійсно яскраво присутня. Я дуже вдячна всім моїм колегам за допомогу, зокрема пану Сергію, який запросив мене на презентацію своєї книги «Буча. Розстріляна весна», написаної саме в дружній Польщі.
Наприкінці свого виступу Юлія Бережко-Камінська подякувала всім представникам ЗМІ, які підтримували та продовжують допомагати її Батьківщині в інформаційній боротьбі проти російської дезінформації. Всупереч кремлівській пропаганді, завдяки зусиллям чесних журналістів весь світ узнав жахливу правду про воєнні злочини російських окупантів, скоєні в Україні, зокрема в рідній Бучі поетеси Юлії Бережко-Камінської, письменника Сергія Куліди, громадського активіста Ігоря Бартківа та багатьох інших небайдужих творчих людей.
Анатолій БАЛЬЧОС
Фото автора
Буча, березень 2024 р.
