З одного боку держава декларує честь і гідність людини як одну з головних демократичних засад. А з іншого, процедура їх захисту – настільки непроста, що захистити себе від чужої брехні в суді – справа з розряду «очевидне – неймовірне».
Питання захисту за образу честі, гідності й ділової репутації – досить звична практика у цивілізованих країнах. Натомість в Україні дуже рідкісні випадки, коли в судах комусь вдається відстояти свою честь і гідність, а тим більше – належно покарати кривдника. Про такі випадки у нашому Приірпінні взагалі не доводилося чути.
Тому тут і процвітають випадки безпідставних образ публічних діячів, громадських активістів, журналістів. Безкарність породжує вседозволеність. Нею й користуються лихі люди. Роздають анонімні листівки, в яких поливають брудом активістів та всіх, хто не згідний з позицією нинішньої влади. Інтернет-простір заполонили так звані боти, які можуть поширювати будь-які наклепи, не боячись за це відповідальності. Тиражуються фейкові сайти (без вихідних даних про його авторів, редакторів та власників) друкують наклепницькі пасквілі, які порочать честь, гідність і ділову репутацію людей, який автор побрехеньок бояться щось сказати відверто від свого імені.
Про один із таких випадків хочу розповісти докладніше. Інтернет-ресурс, назвемо його умовно «Брехня Ірпеня», у жовтні 2017 року опублікував висмоктану з пальця вигадку про відомого у Приірпінні журналіста, який мав необережність зайняти позицію, відмінну від «генеральної лінії» місцевої влади. Природно, що журналіст вирішив подати судовий позов за образу честі, гідності та ділової репутації. Виникло питання: хто офіційно має бути відповідачем у справі? Хоча насправді всім, хто в темі – відомо і зрозуміло, кому належить «Брехня Ірпеня», але у суді мають оперувати не чутками, а документально підтвердженими фактами. Для цього знадобився попередній судовий розгляд для забезпечення позову. Суть його полягала в тому, що судовим рішенням було зобов’язано власників хостингу згаданого сайту надати ім’я та контактні дані самого власника сайту, яким виявився депутат Ірпінської міської ради.
Відтак, через кілька місяців судової тяжби з’явилися підстави подати на нього до суду. Начебто справа стала гранично простою й зрозумілою. Але ж ні. Хитрий депутат невірно вказав свою домашню адресу, через що йому неможливо вручити судову повістку.
Тим часом «Брехня Ірпеня» змінює доменне ім’я, хостинг і, ймовірно, формального власника, але при цьому не змінює своєї брехливої й наклепницької суті, продовжує вже з новим завзяттям паплюжити людей, неугодних її власникам. Незважаючи на те, що на депутата-власника сайту вже накопичилася ціла низка судових позовів за таку його діяльність.
Впродовж більше двох років спостерігалася дивна ситуація. Депутат з’являється на сесії, голосує за дерибанні питання, лобіює забудовницькі інтереси своїх однопартійців, хизується різними стрімами в інтернеті, а вручати судові повістки йому не виходить, через що на судові засідання він не з’являвся.
Нещодавно начебто «крига скресла», депутату вдалося вручити судову повістку через секретаріат міськради. Але тепер він просить про перенесення судових засідань, зважаючи на коронавірусний карантин. При цьому регулярно з’являється на засіданнях сесій, виконкомів та інших подіях, де його присутність, м’яко кажучи, не обов’язкова…
Створення потенційно корупційного середовища у судових справах щодо захисту честі, гідності і ділової репутації – це, мабуть, найсумніша реальність і найгірша перспектива судових «реформ» в Україні. Якщо вже у суді не можна захистити себе від брехні, то як і де це можна зробити? Не підкажете?..
