Не встиг вгамуватися інформаційний розголос щодо задекларованих Володимиром Карплюком 67 квартир, як нещодавно інший представник Ірпінського КіНО (Карплюк і «Нові обличчя») Ігор Оверко засвітився у ЗМІ зі своєю декларацією, зазначивши у власності 191 квартиру. За повідомленням сайту «Чесно», ще 400 квартир депутат встиг продати за 52 мільйони грн.
Таке декларування-переписування на себе-одного-красівого означає, що вони вже нікому не довіряють. Навіть 191 кота важко знайти. Просте накопичення й банальне насичення. Як бачимо, за останні два роки перебування КіНО при владі у принципі нічого не змінилося. Нові й нові землі забудовуються. Ніяких новацій чи оригінальності. Комунальна та соціальна інфраструктура ледве плентається у хвості, не встигаючи за семимильними кроками забудовників – поглиначів ірпінських земель.
Старше покоління застало чимало проявів маразмів колишнього соціалістичного суспільства, коли жорстко регламентували нерухомість, одній людині не можна було мати у власності більше однієї квартири чи будинку. Навіть встановлювали штучні обмеження будівельних нормативів при спорудженні, наприклад, заміських дачних будинків. Тепер спостерігаємо іншу крайність – капіталістичні маразми у вигляді «цвіту суспільства» – багатоквартирних мільйонерів-скоробагатьків.
Просте лінійне мислення. Тривіальне накопичення. Переспів формули дикого капіталізму: товар – гроші – товар+. У виконанні ірпінських забудовників: квартири – земля – квартири+. Тільки на відміну від грошей, землі скільки потрібно не «наштампуєш».
Скоро закінчаться вільні території, дорубають останні острівці лісу, зневажливо обізвані попередниками «зеленими насадженнями», і тоді візьмуться… за приватний сектор. Власне, забудовники вже потроху вклинюються своїми багатоквартирними спорудами на території, які до їхнього приходу мали цільове призначення індивідуальної забудови. Яскравий свіжий приклад – протистояння забудовників проти Громади кварталу між вулицями Тургенівська, Центральна, Нігояна, 8-го Березня (детальніше читайте в публікації «Ірпінська влада стравлює інвесторів новобудов з місцевими жителями»). Там багатоквартирні скоробагатьки, просто кажучи, витискають мешканців приватного сектору.
І це тільки початок. Бо жадоба наживи у поєднанні з відсутністю фантазії і ще там чогось неминуче спричинить нові й нові захоплення територій під забудову. Це щось на зразок комп’ютерної гри в монополію.
Окремо взятому власникові будинку (чи сім’ї власників) важко протистояти натиску багатоквартирних. Адмінресурс і гроші роблять своє. Наразі КіНО, зважаючи на дедалі менший земельний ресурс, виношує плани приєднання до Ірпеня лісу та забудови заплави. Проте, й Ірпінська Громада, й обласна влада налаштована проти такого захоплення. Відцентрові тенденції допоки що підпорядкованих Ірпеню селищ (Гостомель, Ворзель, Коцюбинське) також суттєво урізають підпорядкований КіНО землересурс.
Не важко передбачити, що за умови тотальних зовнішніх обмежень глитаї-забудовники змушені будуть зосередитися на використанні під забудову внутрішніх територій. Тобто переведення приватного сектору під багатоквартирні будинки. Це вже спостерігаємо в окремих місцях, передовсім у центральній частині Ірпеня. Не важко здогадатися: якщо не зупинити такий «передовий досвід», то він пошириться на весь приватний сектор Ірпеня.
Бо ж у нинішніх скоробагатьків внутрішні моральні стримуючі критерії відсутні. Вони розуміють тільки силу впливу. Причому сильнішого за той, на який самі здатні.
Спочатку викуповуються одна-дві приватні садиби, і далі вже «справа техніки» тиску на власників сусідніх приватних будинків. Не хочуть «по доброму», тоді вдаються до інших методів впливу. Врешті-решт, жителі приватного сектору самі не захочуть жити в своїх будинках, оточених багатоквартирними «китайськими стінами».
При цьому нинішня поки що влада, власне нею і є забудовники, кришують цей процес, легко змінюючи цільове призначення земельних ділянок та видаючи потрібні дозволи на багатоквартирне будівництво скрізь, де їм заманеться.
Словом, якщо вчасно не зупинити цей процес і не відсторонити КіНО від влади, то за кілька років ми бачитимемо добрий старий Ірпінь з переважаючим приватним сектором тільки на історичних ілюстраціях в архівах.
