Якого х… я сюди прийшов?!

Вихідного погожого дня Журналіст на запрошення представників громадськості прийшов на мітинг протесту, влаштований на східцях міськради. Журналіст був, що називається, з крутого бодуна. Цього ранку йому не хотілося взагалі кудись іти, особливо на події, які потім ще потребувалося висвітлювати в публікаціях. Але невгамовні представники громадськості, наче весільного генерала, довго вмовляли акулу пера – найвідомішого й найскандальнішого у місті журналіста побувати на їхньому мітингу – бо ж без нього й подія не подія.

Журналіст, якого на той момент найбільше за все у світі турбував його похмільний синдром, тяжко зітхаючи добрався  до місця події. Важко передати яким же було розчарування Журналіста, коли він побачив, що там зібралося всього-на-всього з десяток людей разом з самими організаторами та деякими найзатятішими представниками місцевого електорату, які завжди ходять на всі подібні акції. Оцінивши обстановку Журналіст одразу без всякої внутрішньої самоцензури гучним командирським тоном видав на загал те, що подумав: «Так, якого х… я сюди прийшов?!».  (До слова сказати, Журналіст любив вживати міцне слівце, причому не тільки в розмовах, а ще й намагався вставляти у свої публікації, чим викликав конфлікти й скандали з колегами по редакції).

Зрозумівши настрій Журналіста, організатори якось знітилися, потім зашарілися, забігали, почали відходити кудись, дзвонити, приводити з собою людей. Відтак, невдовзі протестний мітинг розширився десь до півсотні учасників. Прибув і міський голова, який чекаючи на свій виступ разом зі своїм помічником заходилися розказувати й показувати Журналісту всілякі документи, що стосувалися теми мітингу. Журналіст без всілякого ентузіазму, позіхаючи, не приховуючи своєї байдужості, слухав і дивився на все, що відбувалося навколо. Про проблему, порушувану на мітингу, він вже писав раніше. Висвітлювали її й інші його колеги. Відтоді нічого не змінилося. Додалися якісь незначні події та ще якийсь документ. Все це можна було переслати Журналісту Інтернетом й не морочити йому голову вихідного дня. Проте, деякі політичні маргінали місцевого розливу схильні використовувати кожну найменшу нагоду для свого піару. Через що вирішили провести мітинг, на який потім мало не силоміць доводилося збирати народ для імітації велелюдності.

«Все це вже було – повторюєтеся по колу!», – невдовзі видав організаторам Журналіст, дихнувши на них таким перегаром, що ті аж закрутили носами, відвертаючись і розбігаючись від нього. Відчувши такий подих акули пера, організатори оперативно відрядили від мітингу двох уповноважених, які разом із Журналістом попрямували до найближчого генделика. На місці події залишилася юна помічниця-практикантка, якій Журналіст віддав свій фотоапарат і диктофон. Дівчина з відкритим ротом захоплено споглядала і  слухала все, що відбувалося на мітингу. Для неї таке дійство було вперше, все нове – тематика, люди, емоції.

Генделик виявився першою «точкою» відвідин Журналіста з організаторами мітингу. Невдовзі вони викликали на підмогу ще двох друзів з машиною – і всі разом на авто відправилися до найпрестижнішої ресторації випити за успішне проведення мітингу та позитивне вирішення порушеної ним проблеми.

Повертаючись додому Журналіст мельком зирнув через затоноване скло з заднього сидіння чорного джипа на мітинг, з якого вже порозходилися люди, і лише кілька невгамовних про щось дискутували між собою та з організаторами. Журналіст відчував, що через цей мітинг завтра зранку йому буде ще тяжче, аніж сьогодні. І знову в нього подумки виникло висловлене раніше вголос риторичне запитання: «Якого х… я сюди прийшов?!».

Автор: Олександр НАКАЗНЕНКО

 

Arrow
Arrow
PlayPause
prodam
Slider
ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *