ВИЇЗД НА КИЇВ

Сюжет розгортається в Ірпені, що неподалік Києва, у хаті, яку наймають двоє давніх друзів Сашко та Петро

Сцена 1

Пізній вечір – вже за десяту годину. У кухні в «раритетному» кріслі, свого часу привезеному з студентського гуртожитку, за маленьким столиком сидить Петро, навпроти нього на стільці – Сашко. Обидва п’ють чай. Петро курить цигарку.

Петро промовляє голосом, наче згадав щось романтичне:

– Сашко, у тебе далеко розклад електричок? Дай мені його, будь-ласка, подивитися.

Сашко на мить задумується. Потім нічого не кажучи йде до своєї кімнати, лишаючи двері відчиненими. Доки він там щось шукає, Петро продовжує говорити сидячи на своєму місці.

– Мені потрібно знати, коли завтра йдуть на Київ найперші електрички.

Сашко читає розклад зі своєї кімнати:

– Перша – о п’ятій сорок, потім о шостій десять, шостій тридцять дві…

З кухні голос Петра:

– Досить, Сашко. Дякую. Далі не треба. Коли ти кажеш перша?

Сашко:

– Без двадцяти шість.

Петро з впевненою діловитістю:

– О-кей, завтра значить нею й поїду!

Сцена 2

Близько опівночі. Сашко, якого кілька разів поспіль «підбили» у віртуальному повітряному бою, вимикає комп’ютер і стелиться спати. Петро, провівши цим часом перегляд всіх телеканалів, вимикає телевізор. Через хвилину Петро заходить до сашкової кімнати, де Сашко вже зібрався вимикати світло.

Петро підкреслено ввічливим тоном:

– Сашко, я перепрошую. Можна у тебе попросити подивитися якийсь фільм? А то мені чомусь спати ще не хочеться.

Сашко:

– Звичайно, бери який хочеш. Тільки зроби звук тихіше.

Петро набирає у руки кілька касет і йде з ними до своєї кімнати. Через кілька хвилин мелодіям «From dusk till dawn» починає акомпанувати хропіння Сашка.

Сцена 3

Початок четвертої ночі. Сашко прокидається і йде в туалет. У кухні він бачить Петра, який сидить у «раритетному» кріслі й курить цигарку. Електричне світло вимкнене – на столику горить свічка. Повернувшись з туалету Сашко знаходить на столі кілька шматків сала, відрізає хліба й починає все це їсти з цибулею в прикуску. Доки він проробляє цю відлагоджену до автоматизму процедуру, Петро говорить до нього спокійним роз’яснювальним тоном.

– Я, Сашко, вирішив не спати, аби не проспати першу електричку. Бо в мене багато роботи. Зараз в офісі напружена обстановка, багато людей. Через це нормально попрацювати можна тільки зранку. То вже дочекаюсь першої електрички та й поїду.

Сашко сонним голосом:

– Дивись, як знаєш…

Сашко наливає з чайника в чашку води, жадібно випиває її великими ковтками й іде спати.

Сцена 4

Починає світати. Сашко йде до туалету через петрову кімнату. Там він бачить Петра, який одягнений солодко спить на своєму ліжку. Сашко дивиться на годинник. Він показує половину восьмої.

ВИЇЗД НА КИЇВ

Сцена 5

Дев’ята година ранку. Сашко сидить у кухні в «раритетному» кріслі й п’є чай.

Відчиняються двері з кімнати й до кухні заходить заспаний Петро. Він знаходить на полиці цигарку, підпалює її й курить ходячи по кухні.

Петро голосом, яким звітуються про невиконану роботу:

– От чорт, проспав електричку. Вирішив був годинку передрімати й заснув. Оце тільки прокинувся.

Сашко:

– Ага, я вже бачив спальний вагон першої електрички.

Петро дивиться на годинник – стурбованим голосом:

– Так, зараз п’ять хвилин по дев’ятій. Сашко, скажи мені, будь-ласка, коли наступна електричка – я нею поїду.

Сашко йде в свою кімнату й повертається до кухні тримаючи в руках розклад:

– Дев’ять тринадцять.

Петро:

– Так, я на цю вже не встигаю. Потрібно ще сходити в туалет і зібратися. А наступна?

Сашко:

– Дев’ять тридцять чотири.

Петро:

– Добре, якраз схожу в туалет – і цією й поїду.

Через кілька хвилин Петро виходить з туалету. Сашко в цей час з каструлі насипає гречану кашу на сковороду:

– Петре, ти гречку їстимеш? Для тебе насипати?

Петро заклопотаним тоном:

– Ні, Сашко, дякую. Я б із задоволенням, але не маю часу. У мене й так руйнуються плани через те, що проспав. Тепер мушу поспішати.

Петро заходить у свою кімнату. Невдовзі повертається на кухню перевдягнений:

– Сашко, скажи мені, будь-ласка… або нехай я сам подивлюся. – Петро бере зі столу розклад електричок. – Наступна о дев’ятій п’ятдесят чотири. Добре, в принципі двадцять хвилин різниці нічого не вирішують. Я ще мабуть чаю поп’ю і поїду цією.

Петро п’є чай і курить цигарку. Сашко доїдає гречану кашу. Петро знову дивиться в розклад:

– Цікаво, за двадцять хвилин я встигну побритися, чи ні? Якщо встигну, тоді я зможу наступною о десятій чотирнадцять поїхати.

Петро ставить на столик кухоль з водою та дзеркало, сідає у звільнене Сашком «раритетне» крісло й бриється. Дивлячись на своє відображення в дзеркалі несподівано звертається до себе розважливим філософським тоном:

– Ой, Петре, Петре, – правду говорить твоя жінка, що ти алкоголік.

Побрившись Петро знову дивиться на годинник, потім на розклад. Впевненим поміркованим голосом:

– Так, Сашко, я певно вже щоб точно цією, що о десятій п’ятдесят дві поїду. Ще встигаю нормально зібратись і перекурити.

Петро курить, Сашко п’є чай. Обидва в цей час десь далеко думками від реальних подій. Перекуривши, Петро встає й неквапом починає ходити по кухні та кімнаті. Протягом кількох хвилин він щось шукає, одягає… Потім швидко біжить до виходу, застібаючись на ходу. По дорозі зачіпає столик, який розвертається навколо своєї осі. Кидає на льоту «Ой, пардон!» й вибігає надвір, залишивши двері непричиненими.

Сцена 6

Близько дванадцятої години дня. Сашко сидить у кухні й читає «Український футбол». У цей час хтось заходить до хати. Сашко одним пальцем відкидає защіпку на кухонних дверях. Вони відчиняються й до кухні заходить Петро з якимось пакунком у руці.

Петро трохи збуджений прогулянкою на свіжому повітрі:

– Сашко, привіт, – це я. Знаєш, я так подумав: що я там в офісі сьогодні буду робити?! Поїду вже завтра першою електричкою. А оце пельменів купив і пляшку горілки.

Петро кладе пакунок на столик і виймає з внутрішньої кишені куртки пляшку «Української особливої», ставить її поряд з пельменями, після чого з видихом полегшення падає на «раритетне» крісло.

Сашко без будь-якого подиву, що свідчить про цілковите розуміння ситуації, байдужим тоном:

– Ну, й правильно.

Автор: Олександр НАКАЗНЕНКО

ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *