У СВЯТА ЖИТТЯ Є КРИЛА

Володимиру Івановичу Терському днями виповнилося 85 років, при цьому його робочий стаж досягає… 80 років, так як у льотчиків рік зараховується за два. Їх з дружиною – Ніною Андріївною, колишньою співробітницею відділу головного енергетика ДП «АНТОНОВ», зблизило… небо, хоча в робочому гуртожитку їх кімнати були на сусідніх поверхах. Серйозно зустрічатися стали після спільного польоту на Ан-14, куди Ніну відрядили від відділу капітального будівництва підприємства, де вона тоді працювала.

У СВЯТА ЖИТТЯ Є КРИЛА
Олег Антонов призначив Володимира Терського першим командиром Ан-124.

Вона повинна була оглянути місце для будівництва будиночків для організації поблизу київського аеродрому. Одружилися через рік, і по сьогодні. Дружина Терського рідному підприємству присвятила 58 років життя і пішла на пенсію лише чотири роки тому.

 

У кожного свій шлях

Їхні діти не пішли стопами батьків, а вибрали в житті свій шлях. Правда, донька Інна після закінчення КПІ кілька років працювала на ДП «АНТОНОВ» у відділі міцності.

Іван, якого батько в дитинстві катав на Ан-2, мріючи, що той продовжить його справу, закінчив Санкт-Петербурзьку консерваторію по класу кларнета і став солістом оркестру Маріїнського театру в цьому місті. «На роботу йду як на свято», – говорить він батьками. А вони, хоча від музики і далекі (хіба що гул пролітаючих літаків старший Терський наче по нотах читає), зізнаються, що теж завжди ходили на свою роботу як на свято. До речі, Володимира Івановича на Антонівську фірму зарахували в 1959 році напередодні Дня авіації.

Хто міг подумати, що кубанський хлопчисько, нагороджений в 50-і роки за відмінне навчання польотом на військово-транспортному Ще-2 (створений КБ-482 А.Я. Щербака), з часом стане підкорювачем транспортних літаків-гігантів.

У СВЯТА ЖИТТЯ Є КРИЛА
Перший екіпаж “Руслана”. 24 грудня 1982 року. Зліва направо: провідний інженер Михайло Харченко, інженер-експериментатор В’ячеслав Михайлов, бортрадист Михайло Тупчієнко, старший бортінженер Олександр Шулещенко, командир екіпажу Володимир Терський, другий пілот Олександр Галуненко, штурман Олександр Піддубний, бортінженер Володимир Воротніков. Фото з архіву ДП “Антонов”

1965 році він прилетів в якості другого пілота з командиром легендарного «Антея» Юрієм Володимировичем Курліним на виставку в Ле-Бурже, де вони відкрили нову еру широкофюзеляжних літаків. А через 20 років на цій же авіаційній виставці у Франції В. І. Терський вже очолював екіпаж «Руслана».

«Мені дуже пощастило – Олег Костянтинович не пропонував мені бути першим командиром Ан-124, а призначив бути ним, адже на той час Ан-124 вважався найбільшим за вантажопідйомністю літаком, яким був свого часу знаменитий Ан-22», – розповідає Володимир Іванович.

Представники Колегії Міністерства Авіаційної промисловості в Москві погодилися, що саме цьому кандидату можна довірити серйозну програму випробувань. Адже він провів спільно з полковником А.Я. Бриксіним (льотчик-випробувач від замовника) «літакові» випробування двох варіантів Ан-22, які пізніше пішли в серію. Окрім  того, на «Антеї» в одному з польотів командир літака В. Терський опинився за десяток секунд від катастрофи через заклинювання керма висоти, але гідно вийшов із ситуації.

Він провів випробування Ан-22 в конфігурації повітряного десантування і перших скидів моновантажу масою до 20 тонн.

На рахунку Володимира Івановича, як командира, три складних програми випробувань з подальшим транспортуванням «на спині» Ан-22 з Ташкента до Києва центропланом і крил для Ан-124 і Ан-225.

Тоді в разі відмови двигуна (в тому числі і при зльоті) перевірялася ступінь безпеки польоту, міцність, рівень стійкості, керованість літака.

О.К. Антонов прирівняв цю роботу до випробування нового літака, а транспортування багатотонних «деталей» на зовнішній підвісці вважав великим успіхом.

 

Пошанувач гігантів

«Якщо Ан-22 наділений індустріальною красою і високо цінувався фахівцями як потужний вантажовіз, то Ан-124 підкорює елегантністю і досконалістю форм, і сприймається як пасажирський лайнер», – каже Володимир Іванович.

Він вважає, що О.К. Антонову вдалося стати видатним авіаконструктором завдяки тому, що він реальний льотчик (літав на планері власної конструкції), розумів пілотів з півслова і дохідливо пояснював найскладніші явища польоту. Напевно, волею долі заступник Генерального конструктора з льотних випробувань Олексій Миколайович Граціанський при відборі льотчиків-випробувачів з випускників Московського авіаційного інституту звернув увагу на Володимира.

Той закінчив вуз на «відмінно» і при цьому три роки відвідував Центральний аероклуб. Тоді льотчики з інженерною освітою потрібні були, як повітря! А Володя, сильно бажаючи літати, домігся вільного розподілу і працював недалеко від Москви інженером-технологом на військовому завод в Красногорську Московської області. Випробовував обладнання для авіадвигунів і мріяв про небо.

Нині перший «Руслан» з чорно-білими крилами, на якому літав Терський, відпочиває на аеродромі в Гостомелі. А в кінці 80-х Володимир Іванович випробовував його протизаморожувальні системи над Баренцовим морем.

Ніякому іншому літаку подібних навантажень не давали. Лід нарощували до 9 см! Тоді з Василем Андрійовичем Самоваровим вони навчилися розпізнавати, в якій хмарі є обмерзання, а де немає… Кілька років тому Володимир Іванович переніс серйозну операцію. І оскільки йому важко долати сходинки в багатоквартирному будинку, переїхав з дружиною на дачу в Новобіличах

Разом вони займаються городом. Один з його улюблених сортів черешні – «Пам’ять Чкалова». Іноді льотному асу, що поставив на крило не один літак, сниться небо. І його улюблений «Руслан», на якому відлітав 12 років.

 

Вікторія КОВАЛЬОВА

 

Джерело: Об’єктив

Arrow
Arrow
PlayPause
prodam
Slider
ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *