Творча зустріч з творцем «Українського бельканто» в цитатах

Нещодавно в приміщені Центральної бібліотеки відбулася творча зустріч з керівником першого в Україні Центру постановки голосу «Українське бельканто» Павлом Тютюнником – автором унікальної вокальної методики, вчителем багатьох переможців вокальних конкурсів. Композитор більше 500 творів, деякі на вірші Ліни Костенко, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олени Теліги, Івана Франка, Григорія Сковороди і навіть Ади Роговцевої.

Серед його учнів – переможець першого «Х-Фактора» Олексій Кузнєцов. Колишній шахтар, а нині «Донбаський Карузо», Леонід Сергієнко (тенор-бас; діапазон 3 октави).

Павло Васильович Тютюнник родом із Донецька, з Макіївки. Першою любов’ю Павла Васильовича була фізика.

«Фізика – це наше майбутнє, зараз я вже так не вважаю, давно вже не вважаю.

Щось відштовхнуло мене від цієї фізики – завжди душа хотіла чогось більш тоншого. Польоту хотіла. І змінив фізику на лірику. Закінчив вокальний факультет Донецької консерваторії. Завжди любив співати, але ніколи не приходило в голову зробити спів своєю професією».

«Розмова піде не дуже ординарна. Хоча, як сказати, якщо це буде розмова про людину, про світ і про пісню, так це ж перша і головна розмова для всіх нормальних людей», – розпочав свій виступ Павло Тютюнник.

«Спів для українців, я б сказав, це ота національна ідея і не треба шукати іншої. В пісні народній все є – відповіді на всі питання буття, вся мораль, вся наша мрія народна і людська взагалі, все людське, все справжнє».

«Пісня це радість. Людина співає по-справжньому, коли радісно. А колись ця радість виривалась із душі, раділи люди життю. І твори світлі були. Про що співали, те й творили, втілювали образи пісні. А ми зараз не співаємо, то, випливає,  що ж у нас за життя?».

«Совість колись у людей була. До чого тут пісня? До всього. Якщо є совість, то є і радість в серці. Совість – це гармонія, а якщо є гармонія то в світі є краса, а якщо є краса, серце людини радується коли з красою спілкується. А от коли життя в радість, то це і є щасливе життя. Отже нам радість потрібна, радість буття в усіх сенсах, радість життя – вона покинула цей світ. Нам потрібно поважати одне одного, допомагати, братами бути, народом ставати заново, бути джерелом радості одне для одного. В цьому наша совість людська. Совість і правда – це основа нашого життя. Без совісті жити не можна».

«Бельканто – це світогляд. Від того, хто ти, як ти дивишся на людей та світ, від відносин із світом і самим собою залежить спів. Душа має співати. Таких мало залишилося тих, хто співають душею. Підмінили їх і спів забрали».

«Спів не має бути академічним, він має бути людським».

«Я проаналізував таку безмірно складну і красиву річ, як голос людський.

Почали копати ще в студентські роки з товаришем, експерименти проводити, різні школи застосовувати: італійські, французькі… різні принципи, техніки, але не давало воно справжніх результатів. Щоб співати як пташка – не виходило».

Творча зустріч з творцем «Українського бельканто» в цитатах

В процесі самостійного вивчення вокальної літератури Павло Васильович знаходить виноску в монографії Назаренка «Искусство пения», де  дрібним шрифтом писалося, що був такий Ілля Грузинов, російський вчений, хірург, в 1814 році Московський університет видав його буклет «О вновь открытом месте голосообразования у человека и животных», в якому автор стверджує, що голос народжується не у гортанних зв’язках. Проводячи експерименти на трупах людей та тварин, він виявив в нижньому кінці трахеї, біля її основи, де трахея розходиться на два крупних бронха, мембрану. Подаючи через бронхи  за допомогою шлангів повітря під натиском до мембрани він отримав голос, як у живої людини. Навіть при розімкнутих гортанних зв’язках, і навіть, для вірності, перерізавши їх. Але виявляється, що і в тих з’єднаннях, де великі бронхи розгалужуються на середні, теж є мембрани, а потім ще на дрібних. Тобто виходить цілий орган – ось такий духовий інструмент.

Іншим відкриттям співака була гіпотеза вченого фоніатора ларинголога Роботнова, робота якого вийшла друком в 1930 році, після створення ним спеціального приладу, за допомогою якого вчений в процесі експерименту обстежив 100 висококласних співаків початку століття. Він виявив незвичне дихання у 2% співаків. Ці двоє мали особливий голос, той що чарує людину. Роботнов пише, що у них раз набране повітря нікуди не уходило. Цей тип дихання Роботнов назвав парадоксальним – коли ні груди, ні живіт не спадають. І от Роботнов припустив, що гладка мускулатура гілок дихального горла скорочується і просвіт в них зменшується, таким чином виштовхується певна кількість повітря з бронхів. Але об’єм бронхів сягає півлітра, а легені можуть і шість літрів набирати. Не зважаючи на цей факт Роботнов припустив, що на цьому маленькому об’ємі, який дуже економно використовується, можна співати дуже довгі і красиві фрази.

Це припущення ідеаліста Роботнова у поєднанні з відкриттям Грузинова і дали поштовх для пошуків шляху розкриття секрету італійського бельканто.

 Творча зустріч з творцем «Українського бельканто» в цитатах

Але як змусити бронхи працювати? Як ними управляти?

Робота бронхів не відображена в мозкових центрах, бронхи управляються периферійною нервовою системою. Отже змусити гладку мускулатуру працювати може емоція. До такого висновку прийшов Павло Тютюнник в ході практичної роботи.

Такі видатні співаки світу як Карузо, Ланца, Солов’яненко і т.д. просто співали іншим місцем не підозрюючи про це. Це природна постановка, це те чим ми кричимо, коли народжуємося – бронхами. Виявляється у нас у всіх природна постановка голосу від народження, просто ми цей голос з  часом втрачаємо. Методика розроблена Павлом Тютюнником полягає у том, щоб повернути цей голос. На першому ж уроці в центрі «Українського бельканто» включається новий голос, розширюється його діапазон. Учні Центру перекрили усі існуючі вокальні рекорди. Якщо найширший, зафіксований в історії вокалу діапазон, мала Іма Сумак (4 октави), то серед учнів Павла Тютюнника є співаки з більшим діапазоном.
Якщо в історії вокалу найвища нота була в діапазоні солістки Гранд-Опера Мадо Рабен (Париж) (це була нота «ре» 4 октави), то учениця Павла Васильовича Наталя Рибальченко має «фа» 4 октави, а Вероніка Стрельцова має «соль» 4 октави.

Творча зустріч з творцем «Українського бельканто» в цитатах

На зображені вище, пташка в розрізі, пташка має дві гортані: ларінгс і сірінкс. Відомо, що пташка співає сірінксом, а ларінгс не має жодного відношення до звуковидобування, він потрібен лише для того, щоб їжа не потрапляла в дихальне горло. А легені пташки майже повністю складаються з бронхів. Більше того, у птахів нема діафрагми. Тобто нічого не давить на легені. Грудна клітина майже нерухома у птахів від природи.

«І ось у пташок потрібно вчитися цьому диханню – залишаємо діафрагму в купольному високому стані, груди залишаємо у затриманому стані і таким чином з гортані переходимо на бронхи. Це мене дуже надихнуло, адже птахи вважаються найкращими співаками. Але я вважаю, що немає кращого за людський спів».

«У 16-17 столітті зародився такий особливий спів, що люди навіть виліковували від душевних і фізичних недугів голосом. Італійці говорили, що спів – це крик, крик душі. Так з’явилося явище – італійське бельканто. Техніки плачу, стогону, ридання вони застосовували, щоб навчити людину співати. Тобто природно, вони вчили, як цю пісню виплакати, вистогнати. І виходило диво. І з часом голос починав звучати. Виявляється всі люди можуть стати співаками і навіть великими, якщо будуть душею своєю співати, а у кожного вона неповторна, він цією неповторністю зачарує завжди.

Виходить ці техніки, ці мембрани і емоції, які керують бронхами – ось в чому секрет». 
Як все це «включити» у кожній пересічній людині?

Слух у нас від природи у всіх, якщо є голос, то і слух є, питання тільки в емоційному стані. Якщо створити комфортну атмосферу, де тобі поважають і ти не боїшся бути собою, тоді в цій атмосфері людина розкривається.

«Коли ми такою сім’єю, 10 учнів, навалюємося на проблему одного, в колективі швидше знаходилося вирішення. Дві недосконалості можуть допомогти одна одній вдосконалюватися. То я вам дзеркалом буду, то ви мені. Ми люди – приречені бути разом. Нам руки розірвали, сказали, що ми індивідууми і ми на це погодилися. У кожного є свій світ, у кожного своя доля. Нічого цього немає. Стали ми жити в задоволення своє. Життя хіба повинне задоволення приносити? Чи хіба не радість? Чи не любов? Якщо ми будемо жити без радості, без любові справжньої, то буде у на Донбас, де брат брата вбиває».

11 червня школі «Українського бельканто» виповнилося 20 років. Задумувалася вона як школа вищого рівня, шість років навчання, з яких рік підготовчий і п’ять основних, дається диплом і одразу на сцену, минаючи училище і консерваторію.

Свій метод Павло Тютюнник почав впроваджувати в 1996 році, його учні ставали лауреатами усіляких премій, за ці успіхи школу і підтримала Донецька адміністрація. Але через три роки, в 2009, директор загальноосвітньої школи, де було розташовано «Українське бельканто», контракт в односторонньому порядку вирішив розірвати.

«Не треба з людини робити красу, вона більш ніж прекрасна», – Павло Тютюнник.

Автор: Надія ФЕДЦОВА

Arrow
Arrow
PlayPause
prodam
Slider
ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *