Різдвяне чудо. Шекспір заспівав Українською мовою

Ми давно звикли до того, що всі події в Приірпінні відбуваються чи то завдяки КіНО (Карплюк і Нові Обличчя), чи в піку їм. Зараз я хочу звернути увагу на те, що не центр світу. Відбувається щось і поза цією боротьбою. Всі значущі і вагомі події, особливо в культурному житті, відбуваються не надто помпезно, а радше непомітно, у достатньо вузькому колі.

Чи багато людей відповість на питання, де і коли вперше було виконано Чубинським Славень України? Я певен, що це відбулося десь в товариському колі, без всякої помпи. Свої поеми Т.Г. Шевченко читав чи то друзям, чи найближчому оточенню, як-от княгині Рєпніній. Тому цілком закономірно, що представлення сонетів Шекспіра, перекладених Українською мовою і покладених на музику в Україні, відбулося без зайвої пишності, провідних телеканалів і тлуму журналістів із найбільших інформаційних центрів. Зате в теплій і приязній обстановці у казково прекрасному замку Радомисль. І присутніх було не велика заля якогось театру чи культурного центру, а коло активістів і поціновувачів з Ірпеня та Приірпіння, звичайно ж разом із культурними діячами всеукраїнського масштабу: директоркою музею Максима Рильського Вікторія Леонтіївна Колесник і пані Світланою Володимирівною Ніколаєнко, представницею Всеукраїнського шекспірівського центру.

Почну із того, що я знаю найкраще в цьому складносплетінні митецьких і культурницьких течій — із самого перекладу Шекспіра. Постать геніального англійця є суперечливою і частково міфологізованою. Жив він досить давно, в не зовсім зрозумілих нам обставинах із загадковими смаками. Проте те, що він зробив, житиме віки. Шекспір створив такі шедеври, про які мріють всі без винятку творці.

Тож в умовах Інталагу, коли задача режиму — зламати інтелектуальну і духовну міць в’язня, у цього нещасного є тільки один спосіб захистити свій духовний світ – працювати. Невтомно, в неймовірних умовах, будучи саме за це переслідуваним плекати в собі відчуття прекрасного і потужного – Духу Людини. Саме це й було основою вибору теми і матеріалу для Дмитра Хомича Паламарчука. Він взявся за те, що було практично неможливим — перекласти повний корпус сонетів Шекспіра, до того ж не знаючи досконало англійської мови, не маючи доступу до словників та літературних матеріалів академічних, а зрештою і просто пристойних бібліотек. Деякі сонети, написані староанглійською мовою, містили таку гру слів, що від них відступився великий російський перекладач Маршак, назвавши «непереводимыми».

Робота почалася ще в таборі, в бараках. Великий англієць був оправлений в палітурку «Краткого курса», спеціально для «всюдисущих стукачів», які сміялися: «Ишь чухонцы! Краткий курс стишками тиснули». Писалося в захалявних книжечках, примірники яких збереглися і є в музеї Григорія Порфировича Кочура в Ірпені. Благо, Дмитро Хомич вмів сам оправити книжку і за потреби переплести її сам. Про складність роботи можна розповідати до безконечності, адже треба було підбирати кожне слово. Кожен рядок шліфувати тижнями чи й місяцями. Але з часом появилися перші, вже цілком пристойні, за його власним виразом і визнанням такого строгого і вправного майстра, як Г.П. Кочур, переклади. На той час батько вже відбув термін ув’язнення, але він, як всі, засуджені за «буржуазний націоналізм», не мав права повернутися на Батьківщину, тож разом із Кочуром побудувалися і жили в Інті.

Під час своєї котроїсь поїздки у відпустку Григорій Порфирович показав ці переклади Максимові Тадейовичу Рильському, з яким був знайомий із довоєнних часів. Максим Тадейович, зусилля якого по організації і плеканню культурного процесу в Україні ще й досі не оцінені і не усвідомлені до кінця, негайно вирішив, що «нічого цьому чоловікові гаяти час на столярування та виготовлення меблів. Хай повертається до України і працює по справжньому». Саме його старанням, як депутата ВР Радянського Союзу, Г.П. Кочуру і Д.Х. Паламарчуку дозволили повернутися на Батьківщину. Вони ж, звичайно, поселилися там, де на той час мешкав і сам Максим Тадейович, в Ірпені. Там батько продовжив працювати над сонетарієм.

Маю зауважити, що у чоловіка, який в 50 років починає “з нуля” життя на Свободі, є багато проблем. Слід мати будинок, меблі, годувати дружину і двоє дітей. Треба облаштовуватися. І це у віці, коли інші вже розплановують своє постпенсійне життя. Але роботи над Шекспіром він не облишив. Працював, як правило, ночами, на кухні, водночас топлячи пічку. Вранці міг похвалитися тим, що знайшов потрібне слово, а то й цілий рядок. Кожне слово звіряв із неперевершеним знавцем і найбільшим авторитетом для себе – Григорієм Порфировичем.

І ось, після більше ніж десятирічної роботи, сонетарій було закінчено. Дмитро Хомич переклав і ті сонети, які цілком слушно називалися «неперекладними», де Шекспір обігрує звучання свого імені та англійських слів, що означають бажання, волю і устремління. Переклад сонетів побачив світ аж 1966 року в циклі «Перлини світової лірики» і спричинив певний вибух в колах знавців перекладної поезії.

Як батько неодноразово повторював, «перекладач в прозі – раб, перекладач в поезії – суперник автора». За переклад Шекспірових сонетів бралися найвідоміші і найвидатніші постаті в літературі. Але виконати повний обсяг роботи вдалося далеко не всім. Тож слава про роботу досягла і туманного Альбіону. Її Величність відреагувала на це листом до голови Спілки письменників України, який був з того надзвичайно гордий, але і заскочений водночас, бо перекладач не був на той час членом цієї самої спілки. Звичайно, Єлизавета ІІ про це не знала і не здогадувалась, тож недолік було дуже скоро усунуто. Самий факт перекладу був також дуже вагомим. Україна вчергове заявила про себе як висококультурна нація, здатна чути Шекспіра власною мовою. А це таки непросто – дізнатись про почуття, думки і переживання висококультурної і освіченої людини, англійця середньовіччя, у поезії, викладені сучасними образами і словами. І мене захоплює мужність людини, яка взялася це зробити. Це неабияка здатність — взяти таку відповідальність на себе!

Наступним етапом слід вважати несподівану мужність оформити цю високу поезію і викласти її в музиці. Це ніби середньовічний менестрель, склавши пісні на слова безсмертних сонетів, співає для сучасного мешканця України. Про безпосередню складову, саму музику, хай пишуть і говорять музичні критики, я не маю музичної освіти навіть, але мені сподобалося те, що Юрій Блінніков взяв за основу музики не естраду і не класику, а створив оригінальне їх поєднання, аби сучасний слухач спромігся почути слова і почуття великого Поета. Юрій Блінніков знав Дмитра Хомича дуже давно і добре, бо ще в дитинстві товаришував із його пасинком. І ось зараз він виставив на суд громадськості грандіозну роботу – покладені на музику Українські переклади сонетів Шекспіра.

Все це відбулося в мальовничому замку Радомисль. Керівником і організатором проекту була Олена Плаксіна, мешканка Ірпеня. Вона доклала неабияких зусиль, щоб створити і опублікувати цей проект. Причому це робилося практично без будь-якої підтримки. Принаймні матеріальної. Хоча в тому, щоб отримати можливість провести концерт в такому мальовничому місці доклав зусилля священник греко-католицької церкви, отець Мирослав, за що йому величезна подяка.

І ще одне: неможливо оминути таку перлину, як сам Радомисль. Це прекрасна модель близького до ідеалу музею. Красивий замок, омитий річкою і середньовічним ровом з водою. Заповнений неймовірною колекцією Українських ікон та старожитностей, серед яких були й такі, про котрі чув, але не бачив до того. Звичайно, за це чудо культури слід бути вдячним і доземно вклонитися Ользі Богомолець, без якої все це могло бути тільки мрією культурного Українця. Але це є і ми там були, про що можна довідатися з того огляду фото, який я виставляю тут ілюстративним матеріалом. Окрім того, тут фото і виконавців самого дійства, а також учасників та гостей.

Володимир ПАЛАМАРЧУК

До Вашої уваги фотомиттєвості цього дійства 

Джерело: Ірпінь плюс

Arrow
Arrow
PlayPause
prodam
Slider
ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *