Чому чиновники від ЗСУ відмовляються від безплатного
лікування поранених в АТО
Таку проблему сьогодні обговорювали на прес-конференції в УНІАН голова Всеукраїнської громадської спілки «Слава Україні» Андрій Верлатий та волонтерка Іванна Будник. Раніше було досягнуто домовленості про безплатне лікування й реабілітацію поранених українських солдат в Угорщині. Здавалося б, нашим лікарям та чиновникам з Міноборони й «гора з плеч». Проте, виявилося, не все так просто.
Міноборони на пропозицію Угорщини відповіло відмовою. Мовляв, самі впораємося. Це при тому, що наша медицина й до початку цієї фактично неоголошеної війни під назвою АТО перебувала далеко не в кращому стані. Військова медицина також відстала. Прикро визнавати, що ми виявилися непідготовленими до лікування суто військових поранень. Про це говорила на звітній прес-конференції волонтерка Іванна Будник. Технічна відсталість, відсутність практики поєднується з жахливим недбальством медиків. Уявіть собі здивування професіональних німецьких медиків, коли вони знайшли у зашитій рані нашого бійця… забутий тампон, що приріс до кістки. Тож не дивно, що західні фахівці, бачачи наслідки лікування учасників АТО у вітчизняних госпіталях робили висновки, що у нас якась «середньовічна медицина».
На жаль, це наша жахлива реальність сьогодення. Не всім пораненим пощастило отримати якісне лікування. Подібний рівень медичного догляду для деяких бійців завершився фатально. Іванна Будник розповіла, як до одного пораненого по кілька днів не навідувалися лікарі. Відтак кинулися заліковувати сепсис, коли вже було пізно. Боєць помер у реанімації. Кількох поранених вдалося буквально врятувати від смерті, «витягнувши з лап» вітчизняних військових ескулапів й відправивши на лікування за кордон. Це лише з відомих учасникам прес-конференції випадків.
Незважаючи на це, з департаменту міжнародного співробітництва МО на пропозицію угорської сторони надійшла така відповідь:
Коментуючи цей документ Андрій Верлатий заявив: «Зараз ми напряму звертаємося до міністра оборони України з проханням пояснити нам, пояснити бійцям, які зараз на передовій та у госпіталях та їхнім рідним: на яких підставах українські чиновники, отримавши «завітне крісло», дають такі відмови? Чому життя наших солдатів списується на якісь незрозумілі «санітарні норми»? Кому це вигідно? Чому життя солдата, який захищає нашу землю, до такої міри байдуже нашим чиновникам?».
На запитання про причину такого ставлення Андрій Михайлович висловив невтішне припущення: «Дуже багато госпіталів виплачують посередникам (це звична практика) до 15% вартості лікування. Я припускаю, що нашим чиновникам, коли немає можливості заробити, не цікаво лікувати наших солдатів. Для них солдати – це «санітарні втрати». Доки не зміниться система, а її можемо змінити тільки ми – громадяни України, доти нічого не зміниться».
Автор: Олександр НАКАЗНЕНКО
One thought on “МІНОБОРОНИ БЕЗ «ВІДКАТІВ» НЕ ПРАЦЮЄ?”