«Благими намірами» витісняють малий і середній бізнес
Тема обмежень торгівлі спиртними напоями не нова. Наразі докотилася до нашого Ірпеня. У сусідньому Києві вже кілька місяців роздрібна торгівля алкоголем регламентована часовими рамками – дозволено з 10:00 до 22:00. В Ірпені подібні обмеження вже намагалася запровадити влада очолювана Олегом Бондарем ще у 2007 році. Проте, не склалося, якось це питання забули і спустили на гальмах…
Тепер вже нинішнє привладне Ірпіньске КіНО (Карплюк і «Нові обличчя») збирається запровадити чергові часові обмеження на роздрібний продаж алкогольних напоїв у Ірпені. Ініціативна група з цього питання внесла пропозицію не продавати спиртне з 23:00 до 8:00 – детальніше про це читайте ТУТ
У такий спосіб нинішня поки що влада начебто намагається боротися з алкоголізмом та забезпечувати порядок у місті в нічний час. Насправді ж, за цим задумом приховується лобіювання інтересів власників нічних ресторанних закладів, в яких продаж спиртного забороняти не збираються. На тлі зубожіння більшості людей і дедалі більшої градації майнової нерівності різних верств населення – нічні розважальні заклади втрачають клієнтуру. Не секрет, що чимало ірпінських посадовців мають у своїй власності (або ж оформили на підставних осіб) розважально-ресторанні заклади. Відтак, під прикриттям «благих намірів» начебто боротьби за здоровий спосіб життя – фактично лобіюють підтримку свого бізнесу.
Самі депутати-мільйонери можуть собі дозволити пиячити до ранку в дорогих ресторанах, спускаючи за один захід місячну (а то й не одну) середню зарплату простолюду. Натомість «простим смертним» – зась. Їх взялися виховувати, і свої кишені наповнювати.
Потрібно бути послідовними: або ж заборонити продаж спиртного в нічний час взагалі у всіх магазинах і ресторанах без винятку, або не забороняти ніде. Так буде чесно і справедливо.
Загалом, тема цього спиртного обмеження наштовхнула на роздуми щодо інших прикладів лобіювання інтересів певних торгівельних структур і мереж під прикриттям «благих намірів» начебто боротьби за здоровий спосіб життя.
Ті ж ліцензії на продаж алкоголю та тютюнових виробів. Чимала плата однакова для невеличкого магазинчика і гігантського супермаркета. Зрозуміло, що останнім за таких умов вести свою діяльність значно простіше. Особливо це стосується ліцензії на продаж цигарок. Що таке кілька тисяч на місяць для великого супермаркету з торгівельним залом кілька тисяч квадратів, і для невеличкої крамнички на кілька десятків квадратів. Останні змушені відмовлятися від продажу цигарок, або ж торгувати ними практично за собівартістю (враховуючи вартість ліцензії), аби тютюнозалежні покупці їх не минали, скуповуючись у супермаркетах.
Далеко не всі витримують такий фіскальний тиск. Останніми роками особливо в центрі Ірпеня, а також в інших містах позакривалися багато невеличких продуктових магазинів, що працювали роками й десятиліттями, до яких вже звикло не одне покоління покупців. Натомість у тих приміщеннях повідкривалися заклади лотерейно-ігрового бізнесу сумнівного походження. Невже вони потрібніші за продуктові крамниці? Словом, під виглядом боротьби за здоровий спосіб життя торгівельні мережі-гіганти фактично витісняють малий та середній бізнес.
Втім, вихід, як завжди, є. Нормальний стан речей у цій сфері зможе відновити прогресивний принцип визначення сум ліцензій на торгівлю алкогольними та тютюновими виробами. Їхній розмір не має бути однаковим для невеликої крамниці й гігантського супермаркета. Суму ліцензії варто вираховувати виходячи з розміру торгівельної площі кожного закладу. Наприклад, для магазинів квадратурою до 100 метрів – певна початкова (базова) ціна ліцензії. Якщо торгівельна площа від 100 до 200 квадратів – базова ціна подвоюється. Ліцензія закладу розміром тисячу квадратів вимірюватиметься десятикратним розміром від базової. І так далі… Зрозуміло, це питання вже не до міської, а до державної влади. Проте, місцеві органи самоврядування також можуть звертатися і впливати на рішення останньої.
