«ІРПІНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ГРИГОРІЯ КОЧУРА

«ІРПІНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ» ГРИГОРІЯ КОЧУРА 	В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відзначили 108 річницю від Дня Народження знаменитого українського поета й перекладача Григорія Порфировича Кочура.

Свого часу після сталінських репресій, заслання та реабілітації у 1962-му році сім’я Кочурів оселилася в Ірпені. Тут Григорій Порфирович прожив до останніх своїх днів. Після його смерті (1994 р.) в Ірпінській оселі видатного українця нащадки створили садибу-музей. До слова, це був перший приватний музей в Україні, відкритий 1997 року (детальніше розповідь про нього читайте ТУТ).

Григорій Кочур був людиною величезної ерудиції з енциклопедичними знаннями й феноменальною пам’яттю. Він наче магнітом притягував до себе інтелігенцію і допитливий люд, який тягнувся до нього і його будинку в Ірпені як до університету. Тож не проста оселю Кочурів  назвали Ірпінським університетом.

Будинок на вулиці, яка нині названа ім’ям Григорія Кочура, був заставлений книгами. Свіжі книги й журнали, допоки не були впорядковані, «виселяли» Григорія Порфировича з його кімнати й кухні, але вже впорядковані – чітко розставлені на своїх місцях в інших кімнатах. При цьому Григорій Порфирович міг одразу згадати й знайти потрібну книгу серед усієї бібліотеки, яка вже за перерахунками дітей після смерті видатного перекладача нараховує понад 25 тисяч екземплярів. Більше того, Григорій Порфирович пам’ятав не тільки, де знаходиться яка книга чи журнал, а й в якому виданні чи номері опублікований вірш певного автора. Щоправда, на старість почав скаржитися на пам’ять. Казав, що пам’ятаєте, який твір якого автора в якому виданні надрукований, а от вже на якій сторінці – не може пригадати.

Григорій Кочур знав близько 40 мов світу, з більшості яких робив переклади. Його запитували, як це йому вдалося опанувати таку кількість іноземних мов. Григорій Порфирович відповідав, що це дуже просто – головне вивчити перші 5-6 іноземних мов, а далі навчання піде значно легше.

Діяльність таких перекладачів  як Григорій Кочур та його творчих побратимів у середині минулого століття мала величезне значення з точки зору збереження української мови, протистояння тодішній політиці тотального зросійщення. У ті часи російська адміністративно нав’язувалася усім народам колишнього СРСР як єдина мова міжнаціонального спілкування. Мовляв, між собою народи можуть спілкуватися своїми мовами, а от у міжнаціональному спілкуванні немає іншого виходу, як переходити на «загальнозрозумілу» російську. Переважна більшість перекладів світової класики у тодішньому Союзі була російськомовною. Натомість Григорій Кочур та його літературні побратими, насамперед його друг Дмитро Паламарчук, своїми перекладами доводили, що творіння різних авторів з усього світу можна й потрібно читати українською. І це мало неоціненний вплив у боротьбі за відстоювання української  мови у ті нелегкі часи тотального зросійщення.

Документальний фільм «Тиха Правда Григорія Кочура»

Загалом, в Ірпені жило багато видатних перекладачів другої половини минулого  століття – Максим Рильський, Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук… (До слова, свого часу Кочур посприяв, щоб сім’я Паламарчуків після заслання також оселилася в Ірпені). Відтак, на відзначення 108-ї річниці з Дня Народження Григорія Кочура в Ірпінському музеї виникла ідея створити в Ірпені Всеукраїнський центр перекладу.

Фотомиттєвості вечора Григорія Кочура в Ірпінському музеї

Олександр НАКАЗНЕНКО

Arrow
Arrow
PlayPause
prodam
Slider
ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *