Давним-давно жили-були собі динозаври. Велетенські такі, здорові, хижі – внаслідок чого пихаті та зверхні до всіх інших, хто разом з ними тоді ходили (а також бігали, літали, плавали, лазили й стрибали) під Богом по планеті Земля. Та й розвелося тих динозаврів, що аж Земля не витримує.
І сказав тоді Бог динозаврам, щоб зменшили вони свою велич, вгамували гординю й ненажерні апетити – й стали хоча б такими, як вовки чи ведмеді. Та динозаври не хотіли про таке й слухати. Самі себе вважаючи богами, гадали, що вони, динозаври, вічні. «Ти б ще нас до собак прирівняв! Не має й не буде нічого більшого й величнішого за динозаврів!», – гордовито відповідали вони Богу.
Через це розгнівався Бог на динозаврів – і перетворив їх на ящірок. Стали вони в тисячі й мільйони разів меншими – і їсти, і місця займати також стали відповідно менше. Змушено пристосувалися вже колишні динозаври до інших умов життя. Навчилися ховатися по норах та тікати від усіх, хто більший за них. Навіть, виробили своєрідну тактику порятунку – позбуватися свого хвоста, коли його хтось вхопив чи прищемив. А про бувалу велич та розміри динозаврів тепер нагадують тільки їхні кістяки в музеях…
Автор: Олександр НАКАЗНЕНКО
